Передплатний індекс видання – №61821. е-mail: zorya01@mail.ru, zorya01@ukr.net

Програма “Гуцульської бриндзі”

8.00-12.00 – розгортання експозицій виставок народних умільців та ярмарки-продажу тваринницької продукції вівчарства (вул. Буркут, амфітеатр «Буркут»);
10.00-11.00 – показові виступи на конях гуцульської породи; «Корбач-шоу» (показові виступи на володіння корбачем (батогом)) (вул. Б. Хмельницького, парк Т. Шевченка);
11.00-11.45 – хід святкової колони від вулиці Б. Хмельницького до амфітеатру «Буркут»;
11.45-12.30 – урочисте відкриття ХVІI фестивалю-ярмарку «Гуцульська бриндзя», запалення полонинської ватри;
12.30-14.00 – огляд експозицій виставок народних умільців населених пунктів та ярмарки-продажу тваринницької продукції вівчарства; майстер-клас з приготування гуцульських страв;
14.00-22.00 – концертно-розважальна програма.
Додаткова інформація – за адресою: м. Рахів, вул. Миру, 1, тел. (03132) 2-56-44, 2-50-28, 2-52-62, 2-51-57, e-mail: admin@rakhiv-rda.gov.ua, ekon-rachiv@ukr.net або через соціальну мережу Фейсбук – facebook.com/FestivalHutsulskaBryndzia, facebook.com/RakhivRDA.
Оргкомітет фестивалю.

Рахів-борд2-300x150

Під час вечірнього концерту на «Гуцульській бринзі» співатимуть: Руслана Лижичко, Алла Кудлай, “Гуцул Хуліган”, гурт “Без Обмежень”, дует “Писанка”, учасники “Х-Фактора” та “Україна має талант” …

1-55

У Білій Церкві в День Незалежності відкрили газогін

1-25-86 3-76

24 серпня у Білій Церкві урочисто відкрили нову гілку газопроводу, яка постачатиме довколишнім селам газ власного видобутку. Новий  газопровід протягнули від селища Солотвино Тячівського району. Фінансування й виконання необхідних робіт (понад 5,6 мільйонів гривень) узяло на себе ПАТ «Укргазвидобування».

На околиці Б.Церкви газовики відкрили свердловину №15 із дебітом понад 50 тисяч кубометрів газу на добу. Розмови про необхідність газифікації сусідніх населених пунктів розпочалися кілька років тому, але велися на рівні створення робочих груп і рекомендацій. І лишеза наполягання Геннадія Москаля минулого року газовики почали прокладати газопровід від Б.Церкви до Солотвина й відноили тут газопостачання, яке діяло ще в часи СРСР.

У січні ц. р. побудований газопровід запустили. Зараз видобутий газ подається до двох дев’типоверхівок та чотирьох п’ятиповерхівок Солотвина, таким чином селище повністю газифіковане. Після цього газовики протягнули газопровід у зворотному напрямку до Б.Церкви. Наступний етап – розбудова облгазом мережі сільськими вулицями, аби отримала змогла підключитися кожна родина, яка захоче користуватися природним газом.

Участь у церемонії відкриття взяли: Геннадій Москаль, директор  «Львівгазвидобування» Олександр Сендега, голова райдержадміністрації Павло Басараба та інші офіційні особи й місцеві мешканці.

Діаметр відкритого газопроводу – 220 міліметрів, що дасть можливість продовжити його від Білої Церкви до Великого Бичкова.

Район отримав майже 4 мільйони на розвиток окремих територій

Завдяки зверненням до уряду народного депутата України Василя Петьовки, Рахівський район, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 липня №463-р «Деякі питання розподілу у 2017 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення заходів щодо соціально-економічного розвитку окремих територій», отримав 3 932 990 грн. на капітальний ремонт: вул. Шевченка (від будинку №109 до вул. 8 Березня) в смт. Великий Бичків (коригування) – 233,740 тис. грн.; вулиці Б.Хмельницького (від будинку №37 до будинку №13) в смт. Великий Бичків (коригування) – 473,990 тис. грн.; площі Володимира Великого, тротуару біля будинку №1 та площі по вул. Привокзальна у Рахові – 1,1 млн. грн.; вулиці Привокзальна – 314,920 тис. грн. А також на будівництво: дитячого садка в с. Водиця (коригування) – 1,26 млн. грн. та глядацьких трибун стадіону «Карпати» у Рахові – 540 тис. грн.
Наразі відомо, що субвенція на соціально-економічний розвиток окремих територій вже надійшла до районного бюджету.

Лісові дороги будують капітальні

балцатул2

Посилена увага до практично єдиного реального сектора економіки району – лісового господарства, відчувається давно, насамперед, у впровадженні різноманітних нововведень, окремі з яких інколи не мають логічної послідовності. Якщо заборона на вивіз кругляка стимулювала його обробіток на місці й посприяла розвитку місцевого товаровиробника, то зменшення коефіцієнта повноти насаджень при виділенні площ під суцільно-санітарні рубки, які найбільше використовувалися під час ведення лісового господарства, суттєво вплинуло на рівень відрахувань до бюджетів усіх рівнів, змусило роботодавців коригувати штат працюючих.
Наступна новація, яку активно обговорюють, стосується передачі лісів у приватні руки, або завуальовуючи значення, у концесію. При цьому, до уваги не береться досвід окремих європейських країн, котрі запровадивши нову модель господарювання, зрозуміли помилковість і поспішність попередніх рішень, ламають голову над поверненням старих форм ведення справи при запровадженні чітких правил гри, котрими передбачено на законодавчому рівні права й обов’язки, а також контроль з боку громадськості за їхнім дотриманням.
Напевно, різноманітні ідеї мають право на життя, але на початку кожну з них варто впроваджувати в окремо взятому випадку, або вибірково, беручи до уваги економічну складову того чи іншого держ­лісмисливгоспу. Там, де справ­ді плачевний стан, де господарювання ведеться за рахунок державних дотацій, можна спробувати щось нове, навіть, залучаючи приватний капітал.
Держлісгоспи району зби­т­ковими не назвеш, хоча розподіл податків і зменшення відсотків на власний розвиток, можуть будь-кого загнати у боргову яму. Але поки що і за таких умов лісівники не лише справляються з завданнями, а й дбають про покращення лісової інфраструктури за рахунок власно зароблених коштів від ведення господарської діяльності.
Розгалуженій ме­режі лісових доріг ДП «Рахівське ЛДГ», прокладених крутосхилами за якихось непов­них дев’ять років, по­заздрив би не один держлісгосп, навіть окремі населені пункти району, до яких збереглися хіба що вказівні таблички та залишки асфальтівки.
– Перші 8 км дороги прокладали у 2007-2008-их роках за державні кошти, – розповідає директор лісодослідного господарства Володимир Приступа. – Решту, а це понад 55 км, профінансовані нами із залученням дорожно-будівельної бригади підприємства.
Перевагу наявності до­брот­них лісових шляхів для ведення лісового господарства в гірських умовах, з урахуванням доступності до тих чи інших урочищ, кліматичних змін й поширення всихання ялинників, важко переоцінити. А якщо брати до уваги посушливі періоди, ймовірність виникнення пожеж, яких, на щастя, вдається уникати завдяки злагодженій роботі лісової охорони, облаштованим місцям для відпочинку й попереджувальним панно про поведінку в лісі, – то й поготів. До речі, саме лісодослідне господарство на практиці продемонструвало локалізацію всихання лісу, на місці якого вже зростає непошкоджений молодняк. І все це завдяки чіткій програмі будівництва нових лісових доріг та підтриманню в належному стані прокладених.
– Ніхто не заперечує на­явність шляхів вздовж водойм, як це було прийня­то традиційно, – каже Володимир Михайлович. – Щоправда, для їхнього належного функціонування необхідно подбати про додаткові інже­нерні споруди в місцях ймо­вірного руйнування під час сти­хій. Над цим теж працюємо, тим більше, що передбачити усе, що нам може піднести природа, – практично нереально. Однак, дбаємо про зменшення місць ризику.
Виваженість взятого курсу, економічну складову втілення задумів, продемонстрували і тоді, коли на підприємстві створили дорожно-будівельну бригаду. Прорахували, що дешевше і ефективніше придбати сучасну техніку (екскаватори, бульдозер), вкласти кошти у ремонт автогрейдера, укріпити бригаду кількома КРАЗами й пересувною дробаркою, потужним віброкатком, ніж винаймати якусь фірму для виконання робіт. Ефект – очевидний. Лісодослідне господарство у короткий термін будує розгалужену мережу шляхів, створюючи при цьому додаткові робочі місця. Місцеве населення отримує доступ до полонин, для збору дикоростучих, використовуючи не обов’язково позашляховики. А придбаному парку техніки позаздрила б будь-яка спеціалізована шляхово-будівельна фірма області.
Але найголовніше, що на досягнутому не зупиняються. Ще минулого року витратили 50 тис. грн. на проектно-кошторисну документацію й розпочали вітлювати її у життя, прокладаючи дорогу в урочищі Балцатул Говерлянського лісництва (лісничий – Степан Папарига). Вже цього року передбачається здати в експлуатацію 3 км нового шляху з твердим покриттям й здійснити нарізку полотна на відстані у 2 кілометри. Нова дорога вийде на роздоріжжя раніше побудованих з інших урочищ й дозволить, застосовуючи природозберігаючі технології (придбану підприємством повітряно-трелювальну установку), ліквідувати наслідки недавнього буревію, який пронісся високогір’ям. Роботи обійдуться підприємству, залежно від природніх умов, від 350 до 500 тис. грн. за один кілометр.
Проінспектували прокладання дороги крутосхилами Балцатула, де трудяться екскаваторники Микола Мартиш, Володимир Костенюк, бульдозерист Василь Бочкор, водії самоскидів Павло Шемота, Микола Баранюк, Володимир Думен, автогрейдера Іван Мільчевич, дорожній робітник Іван Мартинюк директор ДП «Рахівське ЛДГ», підприємці лісової та туристичної галузей, позаяк одне доповнює інше, особливо, якщо брати до уваги, що тут пролягає один із найпопулярніших маршрутів до гори Піп-Іван Чорногірський, де розташована колишня обсерваторія Білий Слон.
Також ознайомилися зі станом раніше збудованих доріг в урочищах Малий Трифовий (2,5 км), Комен (1,5 ), Медова (4,5), Липовий – Лемський (15 км), Бребенескул (понад 5 км), побували на літургії у каплиці Святого Губерта – покровителя лісівників і мисливців. Звели її минулого року працівники Білотисянського лісництва під керівництвом лісничого Івана Осташа на полонині Тринога, за кілька кілометрів від Білого Слона. Поруч облаштували рекреаційний пункт, з якого відкриваються неповторні краєвиди і на Івано-Франківщину, і на Чернівеччину. На схилі гори – ферми, трохи нижче, на Щівнику – випасаються корови. І які гори без туристів? Цього разу на відпочинок завітала група з Маріуполя. Спільна молитва за участі греко-католицьких священиків, розгорнутий національний прапор і виконання Гімну України єднають краще за будь-які пропагандистські гасла, адже країна у нас одна – від сходу до заходу.
Михайло ЮРАЩУК.

балцатулDSC_0054

У райцентрі зайнятості відкриють консалтинговий центр

 

WndHkSz

У райцентрі зайнятості триває клопітка робота над організа­цією та відкриттям консалтингового центру.
Так, минулого тижня відбулася робоча зустріч фахівців центру з представниками державних установ та спеціалізованих організацій, які будуть супроводжувати бізнесменів у сфері комерційної, юридичної та бухгалтерської діяльності, а фізичним особам-підприємцям та юридичним особам допомагатимуть у досягненні заявлених цілей. В ході зустрічі обговорені питання надання якісної допомоги підприємцям щодо вирішення кадрових та організаційних питань, консультацій щодо ліцензування, патентування та сертифікації підприємницької діяльності, податкового законодавства, відкриття рахунків у банківських установах тощо.

24-27 серпня велосипедисти їздитимуть «Стежками опришків»

Наступних вихідних, які пов’язані з відзначенням Дня Незалежності України, Рахів буде центром велофестивалю «Стежками опришків». Аматорські змагання, метою яких є пропаганда здорового способу життя серед широких верств населення та розвиток велосипедного спорту, стартують 24 серпня, на площі перед РБК.
Розпочнуться вони о 10-ій год 30 хв. «Дитячими перегонами», які проводитимуться у рамках змагань любителів гірських велобайків уперше. Після обіду, о 14-ій год., на Буркуті, стартує гонка крос-кантрі ХСО (довжина – 2,1 км, набір висоти – 210 м).
Формат наступних двох днів змагань – дводенний крос-кантрійний марафон карпатськими горами зі стартами та фінішами в амфітеатрі «Буркут». Учасники категорій «Hardcore» змагатимуться на трасах «Свидовець 85» (довжина – 85,1 км) та «Косівська Поляна 47» (довжина – 46,3 км, набір висоти – біля 1650 м), категорій «Light» на трасах «Буркут 10» та «Косівська Поляна 47» (довжина – 9,1 км, набір висоти – біля 350 метрів).
Для участі у змаганнях заре­єструвалося 127 відчайдухів із Києва, Львова, Івано-Франківська, Вінниці, Рівного, Кривого Рогу, Маріуполя, Світловодська, а також з Росії та Білорусі.
Організатори – інфор­ма­­цій­но-туристичний центр «Гу­цуль­­ська світлиця», за під­­тримки міського голови, район­них ради та держадміністрації, Великобич­ківського ДЛГ, Рахів­ського ЛДГ, КБЗ, ГО «Рахів­ЕкоТур», ВО «Гуцульщина», УТМР «Говерла», райвідділення УДСНС.

peregony Бигборд-2017_основной-2

Урочище «КУЗІЙ» – «Долина лісника»

Кузійдж

Туризм на Закарпатті, і на Рахівщині зокрема, почав розвиватися за часів Австро-Угорської імперії. Відомі персони відпочивали та ходили на полювання у облаштованих місцях, серед яких – урочище Кузій.
На узбіччі автомобільної траси Ужгород – Рахів, біля українсько-румунського кордону, на околиці села Луг, знаходиться невеличкий дерев’яний вказівник із надписом «Кузійський заповідний масив». Звернувши в його напрямку, потрапляємо на алею велетенських дерев, серед яких – могутні ясени, явори, липи і модрини, посаджені тут ще за часів австро-угорських монархів Габсбургів.Чому вони вибрали для відпочинку саме цей куточок? Швидше за все – через мальовничу красу ландшафту місцевості, де водилися олені, косулі та кабани, а також ведмеді. Цей масив і сьогодні відрізняється від сусідніх кліматичними умовами, що створилися під впливом теплих повітряних мас з Верхньотисинської улоговини і поширенню у цьому районі теплолюбних видів рослин.
За місцевими переказами, одним з перших облюбував місцевість принц Євген Савойський (1663-1736) – австрійський феодал і полководець. Лише йому та його гостям належало право полювати на цій території. Можливо це правда, а можливо тільки легенда. Та краще звернутися до перевірених фактів, друкованих джерел, особливо про будівництво мисливського палацу в Кузьому наприкінці ХІХ ст.
В угорському часописі «Неді­ль­на газета» за 4 травня 1884 року (видана в Будапешті), надруковано невеличку замітку про будівництво мисливської хати та інших споруд в урочищі Кузій біля Луга. Там ідеться про наступне: «Мисливський будинок наслідника престолу Рудольфа на Мараморощині почали будувати за кошти австро-угорської казни на початку 1880-х років. Його звели на правому березі Тиси, неподалік того місця, де потік Кузій впадає у річку. Виділену ділянку під будівництво назвали «Ердисвольдь» (у перекладі на українську – «Долина лісника»). Фронтон мисливського будинку повернутий до головної дороги. Крім того, планується звести два флігелі, будівництво яких буде завершено в листопаді цього року. Територію перед центральним мисливським будинком (палацом) упорядкують під парк, а неподалік побудують рибник для розведення форелі. Територія з палацом буде з’єднана з лівим берегом Тиси за допомогою дерев’яного моста, а через всю територію урочища Кузій збудують дорогу до міста Ронасек (нині територія Румунії), для прогулянкової їзди на конях».
Через рік заплановане здій­снили. Мисливському палацу та прилеглим до нього угіддям, дали назву «Рудольф», на честь наслідника престолу, який інколи приїжджав сюди на полювання.

Кузій2дж Кузій3джРудольф (1858 – 1889) – єди­ний син австрійського імператора Франца Йосипа І та імператриці Єлизавети (Сісі), спадкоємець трону Австро-Угорської імперії, ще з дитинства був закоханий в природу краю, був великим романтиком. З юначих літ активно займався мисливством, полював на ведмедів, оленів, диких кабанів, володів багатьма мисливськими трофеями з різних куточків Європи. Крім цього, був освіченим орнітологом, захисником рідкісних птахів (плямистої зозулі, глухарів, тетеревів, грифів, орлів), спостерігав за ними, вів щоденник, описав майже 100 видів пернатих. Він – один з найкращих угорських аристократичних мисливців свого часу, учасник Міжнародної ради орнітологів у Відні. Друкував наукові статті (монументальні географічні та етнографічні) в різних мисливських виданнях.
На титульній сторінці «Неділь­ної газети» за 31 липня 1887 року вміщено кілька фотографій: гірський потік «Кузій», вид на мисливську хату «Рудольф» з боку урочища «Долини лісника» та вид з лівого берега Тиси. На сторінках часопису надруковано статтю про мальовничий край, етапи будівництва мисливського замку та флігелів, спорудження моста через Тису та облаштування прилеглого парку в «Долині лісника»:
« … Місце під будівництво мисливського палацу для кронпринца Рудольфа вибрав директор лісогосподарства Біккол.
Неподалік, з-під скелі на ліво­бережжі Тиси, тече бурхливий гір­ський потік. Навколо палацу красується лісовий масив з високими стрункими деревами, площею майже 10 гектарів. Раніше це плато і урочище біля Тиси, належало державній казні. Внизу – дорога, яка веде до Галіції. За нею – понад 100 тисяч гектарів мисливських угідь, де можна було вполювати ведмедів. Навколо росли буки, лужанські дуби, а на протилежній стороні – художньої краси мішані смерекові, букові ліси. Щоб побачити це все, побудували міст через Тису, яким проходили пластунські групи, прогулянкові піші походи та їздили на конях. Над центральною дорогою, на підвищенні, де розташований палац, була добре продумана стежка зі спусками і підйомами, де є круті схили, доглянутий газон, яка відкритим залишає фронтонну територію замку. Біля мисливського палацу, при вході на територію парку, встановлено два кам’яні стовпи з лісовою емблемою – букетом з 5 дубових листочків. Крім цього, в бік прилеглої гори – помірний підйом, а спуск – з природною простотою та відповідним смаком утворює парковий простір, посередині якого збудовано потужний фонтан. Басейн його збудовано зі скального каменю, а вода спрямована сюди з найвищого схилу, з боку мисливського будинку, де протікає потік Кузій. Широкий басейн фонтану заселений фореллю, яку туди запустили працівники дирекції лісогосподарства, для втіхи наслідника престолу і його дружини. Для відпочинку подружжя, неподалік русла потоку, вгору у бік лісу, безпосередньо від замку, облаштували і вимостили дорогу для їзди на конях і кареті (кочії).
План будівництва мисливського палацу і облаштування прилеглої території урочища «Кузій» упорядкувало міністерство земельного управління, а виготовив його лісничий відділ. Будівля – цегляна, 21х10 м. З обох боків (спереду і ззаду) обведена верандою. Подвір’я облаштовували угорські працівники. Меблі доставляло сюди ІІ-ге столярське товариство з Будапешта. В палаці – тільки дві кімнати: одна – для подружжя наслідника, друга – для обслуги. У холодні дні кімнати опалювалися. При замку закріплений лісник, який у будь-яку хвилину міг поселити відвідувачів. По правий бік від мисливського палацу зведено дві добудови (флігелі 21х10 м.), які разом із замком півколом охоплюють широкий двір. Перший, ближчий до замку, будинок – для довірених гостей і обслуговуючого персоналу. Через нього, вздовж посередині, простягається коридор. Є ще чотири менші, спільні коридори, і вісім кімнат. У другому флігелі – столова для гостей, далі – кухня і кімнати для прислуги. Крім цього, облаштували прекрасну пивницю для зберігання продуктів і терем-холодильник.
Внизу в ущелині, попри головну дорогу, є будинок для охоронця-лісника, стійла для коней, карети (кочії) і приміщення для пошти і телеграфу. Поблизу –чисельні прекрасні гірські джерела, одне з яких використали для підведення питної води до будинків.
До осені цього року на двох гектарах буде облаштовано озеро (ставок) для риби, яке утворилося від проведеної води, що тече з потоку.
Мисливський замок – неймо­вірно красивий розміщенням, адже навколо розташовані ліси, є багато можливостей для полювання. І це вселяє надію, що кронпринц Рудольф і його великосвітська дружина, принцеса Стефанія, будуть часто сюди навідуватися і ощасливлять ці місця власною присутністю».
На жаль, головному принцу Рудольфу і його сім’ї, не суди­лося сюди часто приїжджати. Востаннє він відвідав мисливський палац у лютому 1888 році, їдучи з Галіції до Угорщини через Мараморощину, де провів кілька днів. Майже через два роки після завершення будівництва в Кузьому, 30 січня 1889 року, під час нападу депресії, кронпринц разом з юною коханкою баронесою Марією Вечера, покінчив життя самогубством у мисливському замку поблизу Маєрлингу біля Відня.
Долю мисливського палацу «Рудольфа» у Кізьому описано у «Лісогосподарському віснику» (ERDÉSZETI LAPOK) за 31 грудня 1892 року. У невеличкій статті мисливського управління при Міністерстві сільського господарства (VADÁSZATI TÁRCZA) йдеться про таке: «Замок – перлину марамороських Австро-Угорських державних лісів, який тривалий час залишався без господаря, наприкінці серпня 1892 року, на 20 років орендував ерцгерцог Австрії, князь Австро-Угорщини, нащадок Габсбургів Йосип Агошт (троюрідний брат імператора Франца Йосипа I).
Вже вранці 1 вересня того ж року його цісарська і королівська величність, спільно з управляючим мисливським господарством Лібітц Адольфом, прибули в мисливський палац у Кузьому, а згодом у супроводі лісничого відправилися в цьому урочищі на полювання. Наступного дня полювали в лісах навпроти Кузього, на лівобережжі Тиси, неподалік містечка Ронасек, а 3 вересня вполювали ведмедя у Великобичківському лісовому масиві «Діброва»…».
У роки Першої Світової вій­ни, мисливський будинок майже не обслуговувався.
За Чехословацької (у 1936 році масиви Кузій-Свидовець об’єднали в заповідні територіі) і Угорської влад мисливський палац і прилеглі будинки часто пустували, поступово струхлявіли і розвалилися. Не приділялася належна увага урочищу і на початку радянської доби. Лише у 1974 році територія Кузього, спочатку як ландшафтний заказник, а у 1990 році, як Кузійський заповідний масив (інша назва – Кузій-Трибушанський) ста­ли заповідною територією у скла­­ді Карпатського біосферного заповідника.
Тими ж роками поряд із руї­нами фундаменту колишньої ми­сливської хатини родини Габсбургів збудували новий мисливський будиночок. У оформленні інтер’єру зали брали участь великобичківські різьб’ярі Микола Юращук та Олексій Пашá. Останній на початку 1980-х років вирізьбив обабіч будинку надвірні дерев’яні скульптури «Діану», «Венеру», «Пана» та інші міфічні і казкові створіння. Сюди на відпочинок часто приїжджали високопосадовці та інші відомі постаті радянської доби. Зараз тут – природознавчий музей Великобичківського державного лісомисливського господарства.
Наразі туристичний маршрут «Ку­зій» пролягає мальовничою долиною вздовж потоку, через яворово-ясеневі ліси та букові праліси, до високої скелі, яку називають «Соколине Бердо».
Ще один природний об’єкт – «Ліс княгині Ержебет» знаходиться неподалік географічного центру Європи, на околиці Ділового. Колись давно побутувала традиція на честь знаних і високоповажних персон насаджувати лісовий масив. На пошану представниці династії Габсбургів княгині Ержебет (Єлизавети) висадили незвичайний ліс: сюди доставили із далекого американського континенту цінні саджанці сосни Веймутової. Через певний час більшість із дерев через різні причини загинули. А нині від величного лісового масиву залишилося лише кілька десятків.
На території заповідника до сьо­годні збереглися гірські букові праліси, які є об’єктом Світової спадщини ЮНЕСКО і лише незначною мірою зазнали впливу людської діяльності.
Василь ПОПОВИЧ,
краєзнавець, смт. Великий Бичків.
При написанні матеріалу використано: публікації з угорських часописів «Недільна газета» (переклад – Т. Калинського та Є. Іллейш); путівник «Праліси в центрі Європи», 2005 р.; фото та поштові листівки кінця ХІХ початку ХХ ст.

“Зоря Рахівщини” за 12.03.2016 р.

Водолікарня Розенталя Калмана в Квасах

Кваси1дж

Засновником водолікарні у Квасах була ймовірно єврейська родина Розенталів. На початку­­ ­­­ХХ століття підприємницьку діяльність батьків продовжив їхній син Калман Розенталь (нар. 1872 р. – †1927 р.). На початку 1900-х років він поступово розширив і вдосконалив квасівські купальні. Це вже були два пансіони, названі на його честь: Розенталь І і Розенталь ІІ (останній ще називали «Порт-Артур»), які знаходилися на головній вулиці села. Водяні мінеральні купальні в той час мали 10 кабін, в кожній з яких було по дві ванни. Там щорічно лікувалися і відпочивали від двох до трьох тисяч людей. Туди приїжджали поважні гості, щоб вилікувати «гостець» (у той час так називали захворювання ревматизмом та запалення суглобів).
Для лікувальних процедур вико­­­­­­ристовувалася вода з мінеральних джерел, різних за хімічних складом, зокрема: вуглекисло гідро­карбонатно-хлоридно-натрієва во­­­­да та вуглекислий бромно-йодо-ми­шяковистий гідрокарбонатно-хлоридний натрі­євий розсіл.
З 1923-го до 1924-го рр. заві­дувачем одного з пансіонатів в Квасах працював емігрант д-р Люцій Ремігійович Кобилянський (нар. 1855 – † 1941) – український лікар, громадський і культурний діяч, колишній посол УНР в Угорщині.
Напередодні Першої світової війни, крім двох пансіонів з водо­лікарнею Розенталь Калмане володів корчмою та готелем «Ержибет», збудованих неподалік пансіонів з купальнями. У 20-х роках ХХ ст. уряд Чехословаччини часто переслідував Розенталя Калмана за проугорські настрої. В 1927 році, на 55-му році життя, він помер. Деякий час продовжували займатися купальнями його дружина Етела Розенталь (дівоче Цейхнер) та дочка Фанні володіли корчмою-рестораном (де можна було поснідати за 2.50 чеських крон, а за 7-8 – смачно пообідати) і готелем (ціна за ліжко – 5 крон).
Цікаво, що крім водолікарні Розенталів, у селі деякий час діяла ще одна невеличка приватна купальня (це підтверджують фотографії тих часів), якою володів місцевий мешканець на прізвище Попович (ім’я невідомо), який відкрив її на власній присадибній ділянці.
Згодом водолікарню Розе­нта­лів націоналізувала Чехословацька влада. Державна купель на 12 ванн та 20 кімнат діяла для приїжджих з Чехії, Словаччини, Галичини, Молдавії, Польщі до 1939 року.
Наприкінці 30-их та протягом 40-их років мінеральні купальні у Квасах занепали. І тільки на початку 50-х років ХХ ст., коли геологи розвідали і дослідили нові мінеральні родовища та джерела, розпочалося поступове відродження водолікування на Рахівщині.
У 1956 році Рахівський лісоко­мбінат побудував на нових свердловинах у Квасах першу за радянських часів водолікарню на Рахівщині на 5 ванн для лікування робітників підприємства. А вже у 1958 році квасівську водолікарню працівників лісової промисловості на 100 санаторних місць передано Закарпатській раді курортів і вона стала пансіонатом санаторного типу та віднесена до курорту місцевого значення. Спочатку він планувався як спеціалізована установа, в якій на основі лікування унікальною мінеральною водою, мали відновлювати сили льотчики-космонавти СРСР та персонал атомних електростанцій.
Після реконструкції в липні 1975 року пансіонат почав працювати цілорічно. В санаторій «Гір­ська Тиса» заклад перейменовано постановою Центральної ради з управління курортами профспілок з січня 1977 року.
Після тривалого часу, протягом якого оздоровчий заклад не діяв, він у липні 2008 року дістав друге життя завдяки приватним інвесторам із Києва. Після капітального ремонту там створено відмінні умови для комфортного відпочинку і ефективного оздоровлення хворих із патологіями опорно-рухового апарату й периферійної нервової системи.
Найбільш близькі за складом­ аналоги «квасним» водам зі вмістом миш’яку санаторію у Квасах є лише на французькому курорті Ля-Бурбуль, у Німеччині, на Камчатці та на острові Сахалін.
Василь ПОПОВИЧ,
краєзнавець, смт. Великий Бичків.
При написанні матеріалу використано літературу: Szeghalmy Gyula: Felvidék (Budapest, Ma­gyar Városok Monográfiája Kiadó­hivatala, 1940); Ярослав Достал «Підка­рпатська Русь (Закарпаття періоду Чехословацької республіки: 1919-1938 рр.), Ужгород, 2014 р.
Фото – з Угорського Нацархіву через http://arcanum.hu/.

Відомі й маловідомі мінеральні джерела та купальні на Рахівщині

Буркут

Буркутдж

Наприкінці ХІХ початку ХХ ст. у Рахові, в урочищі «Буркут», на базі мінерального лікувального джерела, відкрили лазню-купальню, яку утримувало державне лісозаготівельне управління. Державним коштом було збудовано невеличку будівлю з 7 дерев’яними ваннами. Ця лазня-купальня діяла до кінця 30-х років минулого століття.
Ще дві купальні відкрили на рубежі ХІХ-ХХ ст. поряд із Солотвинським солерудником (Солотвино деякий час підпорядковувалось Рахівському району), на базі мінеральних джерел («Павло» і «Петро»). Тут на основі ропи озер також функціонували лікувальні пансіонати «Людвиг» або «Людвігові купелі» (знаходилися біля працюючої соляної шахти): дві будівлі-лазні з 6 кабінами і 12 ваннами з солоною водою, розташовані в парку поряд з державним ресторанним комплексом та «Павел» або «Павлові купелі» (будівля-лазня з 10 ваннами, яка знаходилися на 3 км західніше).
З першої половини ХІХ століття для лікування різних хвороб розпочала свою роботу ще одна лазня-купальня на Рахівщині. Її побудували мешканці села Водиця (колишня назва Апшиця), в урочищі Пуркарецин. Сюди цілющу мінеральну воду (з джерела типу сірководневого, яке знаходилося на початку населеного пункту) возили в купальні в дубових бочках (існували до 1944 року).

Павелдж