Передплатний індекс видання – №61821. е-mail: zorya01@mail.ru, zorya01@ukr.net

24-27 серпня велосипедисти їздитимуть «Стежками опришків»

Наступних вихідних, які пов’язані з відзначенням Дня Незалежності України, Рахів буде центром велофестивалю «Стежками опришків». Аматорські змагання, метою яких є пропаганда здорового способу життя серед широких верств населення та розвиток велосипедного спорту, стартують 24 серпня, на площі перед РБК.
Розпочнуться вони о 10-ій год 30 хв. «Дитячими перегонами», які проводитимуться у рамках змагань любителів гірських велобайків уперше. Після обіду, о 14-ій год., на Буркуті, стартує гонка крос-кантрі ХСО (довжина – 2,1 км, набір висоти – 210 м).
Формат наступних двох днів змагань – дводенний крос-кантрійний марафон карпатськими горами зі стартами та фінішами в амфітеатрі «Буркут». Учасники категорій «Hardcore» змагатимуться на трасах «Свидовець 85» (довжина – 85,1 км) та «Косівська Поляна 47» (довжина – 46,3 км, набір висоти – біля 1650 м), категорій «Light» на трасах «Буркут 10» та «Косівська Поляна 47» (довжина – 9,1 км, набір висоти – біля 350 метрів).
Для участі у змаганнях заре­єструвалося 127 відчайдухів із Києва, Львова, Івано-Франківська, Вінниці, Рівного, Кривого Рогу, Маріуполя, Світловодська, а також з Росії та Білорусі.
Організатори – інфор­ма­­цій­но-туристичний центр «Гу­цуль­­ська світлиця», за під­­тримки міського голови, район­них ради та держадміністрації, Великобич­ківського ДЛГ, Рахів­ського ЛДГ, КБЗ, ГО «Рахів­ЕкоТур», ВО «Гуцульщина», УТМР «Говерла», райвідділення УДСНС.

peregony Бигборд-2017_основной-2

Урочище «КУЗІЙ» – «Долина лісника»

Кузійдж

Туризм на Закарпатті, і на Рахівщині зокрема, почав розвиватися за часів Австро-Угорської імперії. Відомі персони відпочивали та ходили на полювання у облаштованих місцях, серед яких – урочище Кузій.
На узбіччі автомобільної траси Ужгород – Рахів, біля українсько-румунського кордону, на околиці села Луг, знаходиться невеличкий дерев’яний вказівник із надписом «Кузійський заповідний масив». Звернувши в його напрямку, потрапляємо на алею велетенських дерев, серед яких – могутні ясени, явори, липи і модрини, посаджені тут ще за часів австро-угорських монархів Габсбургів.Чому вони вибрали для відпочинку саме цей куточок? Швидше за все – через мальовничу красу ландшафту місцевості, де водилися олені, косулі та кабани, а також ведмеді. Цей масив і сьогодні відрізняється від сусідніх кліматичними умовами, що створилися під впливом теплих повітряних мас з Верхньотисинської улоговини і поширенню у цьому районі теплолюбних видів рослин.
За місцевими переказами, одним з перших облюбував місцевість принц Євген Савойський (1663-1736) – австрійський феодал і полководець. Лише йому та його гостям належало право полювати на цій території. Можливо це правда, а можливо тільки легенда. Та краще звернутися до перевірених фактів, друкованих джерел, особливо про будівництво мисливського палацу в Кузьому наприкінці ХІХ ст.
В угорському часописі «Неді­ль­на газета» за 4 травня 1884 року (видана в Будапешті), надруковано невеличку замітку про будівництво мисливської хати та інших споруд в урочищі Кузій біля Луга. Там ідеться про наступне: «Мисливський будинок наслідника престолу Рудольфа на Мараморощині почали будувати за кошти австро-угорської казни на початку 1880-х років. Його звели на правому березі Тиси, неподалік того місця, де потік Кузій впадає у річку. Виділену ділянку під будівництво назвали «Ердисвольдь» (у перекладі на українську – «Долина лісника»). Фронтон мисливського будинку повернутий до головної дороги. Крім того, планується звести два флігелі, будівництво яких буде завершено в листопаді цього року. Територію перед центральним мисливським будинком (палацом) упорядкують під парк, а неподалік побудують рибник для розведення форелі. Територія з палацом буде з’єднана з лівим берегом Тиси за допомогою дерев’яного моста, а через всю територію урочища Кузій збудують дорогу до міста Ронасек (нині територія Румунії), для прогулянкової їзди на конях».
Через рік заплановане здій­снили. Мисливському палацу та прилеглим до нього угіддям, дали назву «Рудольф», на честь наслідника престолу, який інколи приїжджав сюди на полювання.

Кузій2дж Кузій3джРудольф (1858 – 1889) – єди­ний син австрійського імператора Франца Йосипа І та імператриці Єлизавети (Сісі), спадкоємець трону Австро-Угорської імперії, ще з дитинства був закоханий в природу краю, був великим романтиком. З юначих літ активно займався мисливством, полював на ведмедів, оленів, диких кабанів, володів багатьма мисливськими трофеями з різних куточків Європи. Крім цього, був освіченим орнітологом, захисником рідкісних птахів (плямистої зозулі, глухарів, тетеревів, грифів, орлів), спостерігав за ними, вів щоденник, описав майже 100 видів пернатих. Він – один з найкращих угорських аристократичних мисливців свого часу, учасник Міжнародної ради орнітологів у Відні. Друкував наукові статті (монументальні географічні та етнографічні) в різних мисливських виданнях.
На титульній сторінці «Неділь­ної газети» за 31 липня 1887 року вміщено кілька фотографій: гірський потік «Кузій», вид на мисливську хату «Рудольф» з боку урочища «Долини лісника» та вид з лівого берега Тиси. На сторінках часопису надруковано статтю про мальовничий край, етапи будівництва мисливського замку та флігелів, спорудження моста через Тису та облаштування прилеглого парку в «Долині лісника»:
« … Місце під будівництво мисливського палацу для кронпринца Рудольфа вибрав директор лісогосподарства Біккол.
Неподалік, з-під скелі на ліво­бережжі Тиси, тече бурхливий гір­ський потік. Навколо палацу красується лісовий масив з високими стрункими деревами, площею майже 10 гектарів. Раніше це плато і урочище біля Тиси, належало державній казні. Внизу – дорога, яка веде до Галіції. За нею – понад 100 тисяч гектарів мисливських угідь, де можна було вполювати ведмедів. Навколо росли буки, лужанські дуби, а на протилежній стороні – художньої краси мішані смерекові, букові ліси. Щоб побачити це все, побудували міст через Тису, яким проходили пластунські групи, прогулянкові піші походи та їздили на конях. Над центральною дорогою, на підвищенні, де розташований палац, була добре продумана стежка зі спусками і підйомами, де є круті схили, доглянутий газон, яка відкритим залишає фронтонну територію замку. Біля мисливського палацу, при вході на територію парку, встановлено два кам’яні стовпи з лісовою емблемою – букетом з 5 дубових листочків. Крім цього, в бік прилеглої гори – помірний підйом, а спуск – з природною простотою та відповідним смаком утворює парковий простір, посередині якого збудовано потужний фонтан. Басейн його збудовано зі скального каменю, а вода спрямована сюди з найвищого схилу, з боку мисливського будинку, де протікає потік Кузій. Широкий басейн фонтану заселений фореллю, яку туди запустили працівники дирекції лісогосподарства, для втіхи наслідника престолу і його дружини. Для відпочинку подружжя, неподалік русла потоку, вгору у бік лісу, безпосередньо від замку, облаштували і вимостили дорогу для їзди на конях і кареті (кочії).
План будівництва мисливського палацу і облаштування прилеглої території урочища «Кузій» упорядкувало міністерство земельного управління, а виготовив його лісничий відділ. Будівля – цегляна, 21х10 м. З обох боків (спереду і ззаду) обведена верандою. Подвір’я облаштовували угорські працівники. Меблі доставляло сюди ІІ-ге столярське товариство з Будапешта. В палаці – тільки дві кімнати: одна – для подружжя наслідника, друга – для обслуги. У холодні дні кімнати опалювалися. При замку закріплений лісник, який у будь-яку хвилину міг поселити відвідувачів. По правий бік від мисливського палацу зведено дві добудови (флігелі 21х10 м.), які разом із замком півколом охоплюють широкий двір. Перший, ближчий до замку, будинок – для довірених гостей і обслуговуючого персоналу. Через нього, вздовж посередині, простягається коридор. Є ще чотири менші, спільні коридори, і вісім кімнат. У другому флігелі – столова для гостей, далі – кухня і кімнати для прислуги. Крім цього, облаштували прекрасну пивницю для зберігання продуктів і терем-холодильник.
Внизу в ущелині, попри головну дорогу, є будинок для охоронця-лісника, стійла для коней, карети (кочії) і приміщення для пошти і телеграфу. Поблизу –чисельні прекрасні гірські джерела, одне з яких використали для підведення питної води до будинків.
До осені цього року на двох гектарах буде облаштовано озеро (ставок) для риби, яке утворилося від проведеної води, що тече з потоку.
Мисливський замок – неймо­вірно красивий розміщенням, адже навколо розташовані ліси, є багато можливостей для полювання. І це вселяє надію, що кронпринц Рудольф і його великосвітська дружина, принцеса Стефанія, будуть часто сюди навідуватися і ощасливлять ці місця власною присутністю».
На жаль, головному принцу Рудольфу і його сім’ї, не суди­лося сюди часто приїжджати. Востаннє він відвідав мисливський палац у лютому 1888 році, їдучи з Галіції до Угорщини через Мараморощину, де провів кілька днів. Майже через два роки після завершення будівництва в Кузьому, 30 січня 1889 року, під час нападу депресії, кронпринц разом з юною коханкою баронесою Марією Вечера, покінчив життя самогубством у мисливському замку поблизу Маєрлингу біля Відня.
Долю мисливського палацу «Рудольфа» у Кізьому описано у «Лісогосподарському віснику» (ERDÉSZETI LAPOK) за 31 грудня 1892 року. У невеличкій статті мисливського управління при Міністерстві сільського господарства (VADÁSZATI TÁRCZA) йдеться про таке: «Замок – перлину марамороських Австро-Угорських державних лісів, який тривалий час залишався без господаря, наприкінці серпня 1892 року, на 20 років орендував ерцгерцог Австрії, князь Австро-Угорщини, нащадок Габсбургів Йосип Агошт (троюрідний брат імператора Франца Йосипа I).
Вже вранці 1 вересня того ж року його цісарська і королівська величність, спільно з управляючим мисливським господарством Лібітц Адольфом, прибули в мисливський палац у Кузьому, а згодом у супроводі лісничого відправилися в цьому урочищі на полювання. Наступного дня полювали в лісах навпроти Кузього, на лівобережжі Тиси, неподалік містечка Ронасек, а 3 вересня вполювали ведмедя у Великобичківському лісовому масиві «Діброва»…».
У роки Першої Світової вій­ни, мисливський будинок майже не обслуговувався.
За Чехословацької (у 1936 році масиви Кузій-Свидовець об’єднали в заповідні територіі) і Угорської влад мисливський палац і прилеглі будинки часто пустували, поступово струхлявіли і розвалилися. Не приділялася належна увага урочищу і на початку радянської доби. Лише у 1974 році територія Кузього, спочатку як ландшафтний заказник, а у 1990 році, як Кузійський заповідний масив (інша назва – Кузій-Трибушанський) ста­ли заповідною територією у скла­­ді Карпатського біосферного заповідника.
Тими ж роками поряд із руї­нами фундаменту колишньої ми­сливської хатини родини Габсбургів збудували новий мисливський будиночок. У оформленні інтер’єру зали брали участь великобичківські різьб’ярі Микола Юращук та Олексій Пашá. Останній на початку 1980-х років вирізьбив обабіч будинку надвірні дерев’яні скульптури «Діану», «Венеру», «Пана» та інші міфічні і казкові створіння. Сюди на відпочинок часто приїжджали високопосадовці та інші відомі постаті радянської доби. Зараз тут – природознавчий музей Великобичківського державного лісомисливського господарства.
Наразі туристичний маршрут «Ку­зій» пролягає мальовничою долиною вздовж потоку, через яворово-ясеневі ліси та букові праліси, до високої скелі, яку називають «Соколине Бердо».
Ще один природний об’єкт – «Ліс княгині Ержебет» знаходиться неподалік географічного центру Європи, на околиці Ділового. Колись давно побутувала традиція на честь знаних і високоповажних персон насаджувати лісовий масив. На пошану представниці династії Габсбургів княгині Ержебет (Єлизавети) висадили незвичайний ліс: сюди доставили із далекого американського континенту цінні саджанці сосни Веймутової. Через певний час більшість із дерев через різні причини загинули. А нині від величного лісового масиву залишилося лише кілька десятків.
На території заповідника до сьо­годні збереглися гірські букові праліси, які є об’єктом Світової спадщини ЮНЕСКО і лише незначною мірою зазнали впливу людської діяльності.
Василь ПОПОВИЧ,
краєзнавець, смт. Великий Бичків.
При написанні матеріалу використано: публікації з угорських часописів «Недільна газета» (переклад – Т. Калинського та Є. Іллейш); путівник «Праліси в центрі Європи», 2005 р.; фото та поштові листівки кінця ХІХ початку ХХ ст.

“Зоря Рахівщини” за 12.03.2016 р.

Водолікарня Розенталя Калмана в Квасах

Кваси1дж

Засновником водолікарні у Квасах була ймовірно єврейська родина Розенталів. На початку­­ ­­­ХХ століття підприємницьку діяльність батьків продовжив їхній син Калман Розенталь (нар. 1872 р. – †1927 р.). На початку 1900-х років він поступово розширив і вдосконалив квасівські купальні. Це вже були два пансіони, названі на його честь: Розенталь І і Розенталь ІІ (останній ще називали «Порт-Артур»), які знаходилися на головній вулиці села. Водяні мінеральні купальні в той час мали 10 кабін, в кожній з яких було по дві ванни. Там щорічно лікувалися і відпочивали від двох до трьох тисяч людей. Туди приїжджали поважні гості, щоб вилікувати «гостець» (у той час так називали захворювання ревматизмом та запалення суглобів).
Для лікувальних процедур вико­­­­­­ристовувалася вода з мінеральних джерел, різних за хімічних складом, зокрема: вуглекисло гідро­карбонатно-хлоридно-натрієва во­­­­да та вуглекислий бромно-йодо-ми­шяковистий гідрокарбонатно-хлоридний натрі­євий розсіл.
З 1923-го до 1924-го рр. заві­дувачем одного з пансіонатів в Квасах працював емігрант д-р Люцій Ремігійович Кобилянський (нар. 1855 – † 1941) – український лікар, громадський і культурний діяч, колишній посол УНР в Угорщині.
Напередодні Першої світової війни, крім двох пансіонів з водо­лікарнею Розенталь Калмане володів корчмою та готелем «Ержибет», збудованих неподалік пансіонів з купальнями. У 20-х роках ХХ ст. уряд Чехословаччини часто переслідував Розенталя Калмана за проугорські настрої. В 1927 році, на 55-му році життя, він помер. Деякий час продовжували займатися купальнями його дружина Етела Розенталь (дівоче Цейхнер) та дочка Фанні володіли корчмою-рестораном (де можна було поснідати за 2.50 чеських крон, а за 7-8 – смачно пообідати) і готелем (ціна за ліжко – 5 крон).
Цікаво, що крім водолікарні Розенталів, у селі деякий час діяла ще одна невеличка приватна купальня (це підтверджують фотографії тих часів), якою володів місцевий мешканець на прізвище Попович (ім’я невідомо), який відкрив її на власній присадибній ділянці.
Згодом водолікарню Розе­нта­лів націоналізувала Чехословацька влада. Державна купель на 12 ванн та 20 кімнат діяла для приїжджих з Чехії, Словаччини, Галичини, Молдавії, Польщі до 1939 року.
Наприкінці 30-их та протягом 40-их років мінеральні купальні у Квасах занепали. І тільки на початку 50-х років ХХ ст., коли геологи розвідали і дослідили нові мінеральні родовища та джерела, розпочалося поступове відродження водолікування на Рахівщині.
У 1956 році Рахівський лісоко­мбінат побудував на нових свердловинах у Квасах першу за радянських часів водолікарню на Рахівщині на 5 ванн для лікування робітників підприємства. А вже у 1958 році квасівську водолікарню працівників лісової промисловості на 100 санаторних місць передано Закарпатській раді курортів і вона стала пансіонатом санаторного типу та віднесена до курорту місцевого значення. Спочатку він планувався як спеціалізована установа, в якій на основі лікування унікальною мінеральною водою, мали відновлювати сили льотчики-космонавти СРСР та персонал атомних електростанцій.
Після реконструкції в липні 1975 року пансіонат почав працювати цілорічно. В санаторій «Гір­ська Тиса» заклад перейменовано постановою Центральної ради з управління курортами профспілок з січня 1977 року.
Після тривалого часу, протягом якого оздоровчий заклад не діяв, він у липні 2008 року дістав друге життя завдяки приватним інвесторам із Києва. Після капітального ремонту там створено відмінні умови для комфортного відпочинку і ефективного оздоровлення хворих із патологіями опорно-рухового апарату й периферійної нервової системи.
Найбільш близькі за складом­ аналоги «квасним» водам зі вмістом миш’яку санаторію у Квасах є лише на французькому курорті Ля-Бурбуль, у Німеччині, на Камчатці та на острові Сахалін.
Василь ПОПОВИЧ,
краєзнавець, смт. Великий Бичків.
При написанні матеріалу використано літературу: Szeghalmy Gyula: Felvidék (Budapest, Ma­gyar Városok Monográfiája Kiadó­hivatala, 1940); Ярослав Достал «Підка­рпатська Русь (Закарпаття періоду Чехословацької республіки: 1919-1938 рр.), Ужгород, 2014 р.
Фото – з Угорського Нацархіву через http://arcanum.hu/.

Відомі й маловідомі мінеральні джерела та купальні на Рахівщині

Буркут

Буркутдж

Наприкінці ХІХ початку ХХ ст. у Рахові, в урочищі «Буркут», на базі мінерального лікувального джерела, відкрили лазню-купальню, яку утримувало державне лісозаготівельне управління. Державним коштом було збудовано невеличку будівлю з 7 дерев’яними ваннами. Ця лазня-купальня діяла до кінця 30-х років минулого століття.
Ще дві купальні відкрили на рубежі ХІХ-ХХ ст. поряд із Солотвинським солерудником (Солотвино деякий час підпорядковувалось Рахівському району), на базі мінеральних джерел («Павло» і «Петро»). Тут на основі ропи озер також функціонували лікувальні пансіонати «Людвиг» або «Людвігові купелі» (знаходилися біля працюючої соляної шахти): дві будівлі-лазні з 6 кабінами і 12 ваннами з солоною водою, розташовані в парку поряд з державним ресторанним комплексом та «Павел» або «Павлові купелі» (будівля-лазня з 10 ваннами, яка знаходилися на 3 км західніше).
З першої половини ХІХ століття для лікування різних хвороб розпочала свою роботу ще одна лазня-купальня на Рахівщині. Її побудували мешканці села Водиця (колишня назва Апшиця), в урочищі Пуркарецин. Сюди цілющу мінеральну воду (з джерела типу сірководневого, яке знаходилося на початку населеного пункту) возили в купальні в дубових бочках (існували до 1944 року).

Павелдж

 

Символічно, але від щирої душі

Кваси Кваси1

Хлібом-сіллю у Квасах зустріли Івано-Франківську дорожно-будівельну фірму «ПБС», працівники якої ще навесні продемонстрували якою може бути дорога після неповного циклу виконаних робіт на відрізку від Рахова до Вільховатого, на дорозі державного значення Мукачево – Рогатин.
Судячи із темпів капі­тального ремонту (наразі фірма працює у Білині, а загалом пройдено вже понад 25 км.), якості укладан­ня нового асфальту за останні­ми технологіями, через Рахів­щину пройде сучасна, за євро­пей­ськими стандартами траса, що не тільки покращить імідж краю, але й сприятиме розвитку туристичної галузі.
З вітальними промовами до будівельників, котрі виглядали дещо здивовано подібною увагою до себе, звернулися голови ра­йонних держадміністрації та ради Павло Басараба і Василь Дан, самоврядного органу населеного пункту Василь Діміч, директор ТОВ «Готіс» Микола Кірпа. Як повідомив очільник району, значення доріг для економічного розвитку Рахівщини і не тільки, – важко переоцінити. Адже, це – покращення інвестиційного клімату, додаткові робочі місця, отже й надходження до бюджетів різних рівнів. А капремонт дороги державного значення – це і результат спільних зусиль, вкладання коштів на перспективу, які вже невдовзі запрацюють на загальну справу.
Сьогодні фірмі вже спрямовано 95 млн. грн. з перевиконання митницею планових надходжень (так званий «дорожній експеримент»). Кошти надійшли завдяки сприянню голови ОДА Геннадія Москаля, який безпосередньо цікавиться ходом і якістю виконання ремонту.
Керівники від щирої душі вручили будівельникам під супровід гуцульських мелодій у виконанні ансамблю народних інструментів місцевого будинку культури символічні подарунки, підготовлені ТОВ «Готіс».

Кваси3

Кваси2

БЕРЕЖІТЬ ЛІС ВІД ВОГНЮ!

Зважаючи на спекотну погоду, яка вже тривалий період встановилася на території району, підвищується ризик виникнення випадків пожеж.
ДП «Рахівське лісове дослідне господарство» вкотре нагадує населенню Правила пожежної безпеки в лісових масивах:
• відпочивайте лише у спеціальних лісових зонах відпочинку, не розводьте багаття у лісі, окрім призначених для вогнищ місць;
• якщо багаття розпалено, то для недопущення поширення полум’я й виникнення пожежі, обкопайте його земляним рівчаком;
• намагайтеся не палити в лісі, не кидати недопалки на землю;
• не користуйтеся у лісі чи поблизу його масивів піротехнічними засобами: петардами, бенгальськими вогнями, повітряними ліхтариками тощо;
• не створюйте смітників у лісі, тим більше не підпалюйте їх;
• ні в якому разі не випалюйте суху росли­н­ність на землях лісового фонду та на господарських землях, які знаходяться поруч із лісом;
• не заїжджайте в ліс автомо­білями.
При виникненні пожежі:
• обов’язково повідомте про пожежу за номером «101» або за телефоном гарячої лінії Рахів­ського лісгоспу 2-56-44;
• незначний вогонь спробуйте загасити водою, гілками, ґрунтом, піском, шматком цупкої незаймистої тканини;
• якщо вогонь великий – виходьте з лісу у напрямку проти вітру;
• повідомляйте про пожежу зустрічних людей, у разі необхідності допоможіть їм вийти з лісу.
А ще хочеться застерегти громадян, що згідно зі статтею 77 «Кодексу України про адмі­ністративні правопорушення», винні в порушенні «Правил пожежної безпеки в лісах» несуть адміністративну відповідальність; якщо порушення цих правил несе за собою знищення або пошкодження лісу – притягаються до кримінальної відповідальності.
Пам’ятайте! Лісові пожежі легше запобігти, ніж погасити.
Ростислав Бузаш, провідний інженер з охорони лісу ДП «Рахівське ЛДГ».

Бюджет району отримав понад 62 млн. грн. податків і зборів

За півріччя платники Рахівщини сплатили до місцевих бюджетів 62,6 млн. грн. податків, що на 15,9 відсотків перевищує обсяг минулорічних надходжень, в т. ч.:
– податок на доходи фізичних осіб – 40 451,3 тис. грн.;
– єдиний податок – 8 515,0 тис. грн.;
– рентна плата за лісовий ресурс – 6 257,9 тис. грн.;
– земельний податок – 3 518,8 тис. грн.;
– акцизний податок – 2 266,2 тис. грн.;
– плата за ліцензії – 448,2 тис. грн.;
– податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки – 421,5 тис. грн.;
– податок на прибуток – 276,9 тис. грн.;
– екологічний податок – 76,5 тис. грн.;
– туристичний збір – 47,2 тис. грн.;
– рентна плата за спеціальне використання води – 30,3 тис. грн.;
– рентна плата за користування надрами – 28,2 тис. грн.;
– частина прибутку (доходу) державних підприємств – 14,1 тис. грн.
У порівнянні з відповідним періодом минулого року найбільше зросли надходження до місцевих бюджетів по: єдиному податку – на 64,1%; податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки – на 63,4%; по податку на доходи фізичних осіб – на 42,9%; туристичному збору – на 15,6%.
Надходження сум єдиного соціального внеску на загальнообов’язкове соціальне страхування за січень-червень 2017 року склали 70 578,8 тис. грн.
Станом на 01.07.2016 р. податковий борг до місцевого бюджету склав 2 926,0 тис. грн. У порівнянні з 01.01.2017 року податковий борг зріс на 235,4 тис. грн.
За матеріалами ДПІ у Рахівському районі.

У поєднанні традицій і бізнесу – шлях до відродження тваринництва

Чергова колегія райдержадміністрації розпочалася з виступу в. о. начальника відділу зв’язків з громадськими організаціями, засобами масової інформації та з питань внутрішньої політики Віталії Тафій, яка ознайомила присутніх з підсумками роботи із зверненнями громадян, які надійшли на адресу РДА за півріччя. Начальник відділу діловодства, контролю та організаційної роботи Марія Микуляк розповіла про виконання директивних та розпорядчих документів структурними підрозділами РДА, установами та організаціями району, виконкомами сільських, селищних та міської рад.
Про стан та перспективи розвитку тваринництва інформувала начальник відділу агропромислового розвитку Наталія Кобаса, яка, охарактеризувавши нинішню ситуацію (а вона не на користь зростання поголів’я худоби у господарствах усіх форм власності), акцент зробила на шляхах виправлення становища. Один із варіантів – створення показових полонинських господарств. Таке успішно функціонує на полонині Гропа у Лазещині, де поєднано традиційне ведення вівчарства з туризмом і наданням відповідних послуг. Подібні екотуристичні об’єкти на полонинах району посприяють залученню інвестицій і поступово посприяють відродженню галузі тваринництва.
Невирішеною проблемою сьогодення залишається легалізація виплати заробітної плати, що сприяло б наповненню бюджетів різних рівнів. На жаль, подолати це явище важко через низку причин, в тому числі й недосконалість системи оподаткування. Розраховувати тільки на порядність роботодавця, запроваджуючи завідомо невигідні умови, – примарна надія. В той же час бракує важелів впливу на злісних порушників законодавства при мовчаливій згоді найманих працюючих, яких у подібні умови ставить відсутність працевлаштування за всіма вимогами. Саме про це йшлося у виступі начальника управління соціального захисту населення Марії Спасюк.
Але, закон для всіх один, тому за рекомендацією голови райдержадміністрації роботодавцям буде спрямовано пам’ятку з роз’ясненням відповідальності за непрацевлаштованих, відповідно до визначених законодавством норм.
В «Різному» голова самоврядного органу Видрички Микола Шемота, враховуючи наслідки останнього буревію, запропонував ретельно очистити від залених насаджень території проходження ліній електропередач, позаяк і без буревію, при мінімальному вітрові, населені пункти богданської долини по кілька днів залишаються в цілковитій темряві.
З усіх порушених питань прийнято відповідні рішення. Керував роботою колегії, під час якої виступив голова районної ради Василь Дан, голова райдержадміністрації Павло Басараба.
Михайло ЮРАЩУК.

Футбол – гра довжиною в ціле життя

З ініціативи та активної організації депутатів Рахівської міської ради Богдана Губка, Ігоря Німчука та апарату міськради, 30 липня,  на стадіоні «Карпати» у райцентрі, буде проводитися міський турнір з міні-футболу імені Василя Гаджеги серед аматорських команд!

До участі в турнірі запрошуються всі мешканці міста.  Турнір започаткований минулого року в пам’ять про відомого футболіста Рахівщини  Василя Івановича Гаджеги.

Отже, всіх-всіх футболістів, уболівальників, ветеранів футболу та шанувальників цього виду спорту запрошують цієї неділі на стадіон!!!

Початок – о 10-ій год.

20248300_1873334359583898_2381213426601050361_o

Як Верхнє Водяне фестивалило

DSC_0052 DSC_0060

Позаминула неділя для верхньоводянців була знаковою – з нагоди Дня села відбувся перший кулінарний фестиваль «Апшанська смаженина».
Пронизливий, просякнутий димком запах смаженого м’яса, яке ще шкварчить на вогні, п’янив, пробуджував апетит, розносився далеко за місце проведення заходу, анонсуючи, що родзинка фесту буде справжньою смакотою. А розпочалося дійство сигнальними звуками трембіт, після чого бричка, запряжена двома пишними конями, прогарцювала населеним пунктом, привізши хліб і сіль для гостей заходу.
Завітали на перший фестиваль у Верхньому Водяному, щоб привітати його жителів, чимало поважних осіб: представників органів самоврядування, культури, лісового господарства та громадських діячів. Приїхали й голови районних держадміністрації та ради Павло Басараба і Василь Дан. Були присутні представники з області, зокрема: директор департаменту житлово-комунального господарства, будівництва та інфраструктури ОДА Едуард Маляр і депутат обл­ради Михайло Бойчук. Кожен з них адресував чимало хороших слів винуватцям торжества, бажав здоров’я та процвітання їхній малій Батьківщині. А Е. Маляр ще й вручив грамоти ОДА за значний внесок у розвиток села, сумлінну працю і професіоналізм голові самоврядного органу та художньому керівнику СБК Іванові Павлюку. За нагороди і те, що завітали на першу значну подію в історії населеного пункту, гостям подякувала очіль­ниця місцини Віталіна Гуцул. Слово мали й перша жінка – голова сільради Ма­рія Зінчук, голова села Вишна Руна (Румунія) Іван Ро­манюк, директор ДП «Ве­ликобичківське ЛМГ» Юрій Сойма, який ще й нагородив працівників установи і виділив матеріальну допомогу вдовам ко­лиш­­ніх працюючих, та місцеві свя­щен­но­служителі отці Михайло Сойма, Федір Шутко, Ва­силь Блинтя, Володимир Легач, які також помолилися за мир і добробут краю.
Після офіційних промов розпочався святковий концерт. На сцену ведучі заходу Сергій Обризків і Оксана Медвідь запросили наймолодших артистів – вихованців ДНЗ. За ними одні за одними почали лунати музичні вітальні композиції від солістів, танцюристів, оркестрів СБК Верхнього Водяного, Кос­тилівки, Великого Бичкова та РБК. Розважали глядачів і народна артистка України Лілія Сандулеса.
Поряд з тим, як змі­ню­ва­лись таланти на головній сцені, буяли місцевим колоритом і виставки робіт народних умільців, історичних речей та тамтешніх смаколиків і делікатесів. Помилуватися можна було картинами художниці Оксани Лунгу, вигаптуваними рушниками, серветками, полотнами місцевих рукодільниць, тканими ліжниками. Бі­бліо­текарі підготували виставку «Література рідного краю». Була там і облаштована різ­номанітним домашнім начинням хатина, яку оздобили й представили сільські працівники культури. Смачних різноманітних страв, для дегустації та пізнання життя населеного пункту через кулінарний аспект, наготували депутати сільської ради.

DSC_0024 DSC_0035
Поряд зі смакотою чільне місце відвели історії Верхнього Водяного, представивши на виставці автентичний одяг, верстати для прядіння ниток з овечої шерсті та конопель, перші світлини населеного пункту, зроблені в 30-их роках. Почитати можна було зібрані родоводи жителів краю, переглянути хронологію служіння священників, починаючи з 1800-их років, очільників сільської ради Верхнього Водяного з 1914-го р. та інші цікаві історичні речі, що з домашнього архіву виставив активіст Микола Ткач.
З протилежного ж бо­ку від виставкових сто­лів, котрі представили працівники держустанов села, розмістили ятки пра­цівники лісового господарства. Облаштували виставки з ретельністю та задумом максимального відтворення лісу та життя в ньому. Вражали чучела диких тварин, раритетні речі лісомисливської діяльності та архівні фото з полювань. Збуджувала апетит і різна м’яс­на продукція, ковбаски, буженина та інші страви, які красувалися на кількох стелажах. Щодо смаженини, то тут лісівники продемонстрували справжній клас. І це у прямому сенсі, позаяк можна було подивитися на майстер-клас з приготування головної страви фестивалю на вогні, а також стати свідком її смаження. Бо впродовж заходу відбувався конкурс на кращу печенину за участі трьох команд працівників лісової справи. Тож, після, приправлення, маринування і шкварчання м’яса на вогні, найсмачнішою виявилася свинина у колективу Верхньоводянського лісництва ДП «Великобичківське ЛМГ». Колектив Лужанського лісництва приготував найкращу смаженину з баранини, а колектив мисливців Верхнього Водяного – смажену курочку. За старанність та справжні кулінарні шедеври переможців у номінаціях нагородили спільними грамотами районних держадміністрації та ради. А самі гуляння та смакування головною кулінарною родзинкою затягнулись до пізньої ночі.
Андріана ЛЕЛЕ.

DSC_0115 DSC_0119