Передплатний індекс видання – №61821. е-mail: zorya01@mail.ru, zorya01@ukr.net

Урочище «КУЗІЙ» – «Долина лісника»

Кузійдж

Туризм на Закарпатті, і на Рахівщині зокрема, почав розвиватися за часів Австро-Угорської імперії. Відомі персони відпочивали та ходили на полювання у облаштованих місцях, серед яких – урочище Кузій.
На узбіччі автомобільної траси Ужгород – Рахів, біля українсько-румунського кордону, на околиці села Луг, знаходиться невеличкий дерев’яний вказівник із надписом «Кузійський заповідний масив». Звернувши в його напрямку, потрапляємо на алею велетенських дерев, серед яких – могутні ясени, явори, липи і модрини, посаджені тут ще за часів австро-угорських монархів Габсбургів.Чому вони вибрали для відпочинку саме цей куточок? Швидше за все – через мальовничу красу ландшафту місцевості, де водилися олені, косулі та кабани, а також ведмеді. Цей масив і сьогодні відрізняється від сусідніх кліматичними умовами, що створилися під впливом теплих повітряних мас з Верхньотисинської улоговини і поширенню у цьому районі теплолюбних видів рослин.
За місцевими переказами, одним з перших облюбував місцевість принц Євген Савойський (1663-1736) – австрійський феодал і полководець. Лише йому та його гостям належало право полювати на цій території. Можливо це правда, а можливо тільки легенда. Та краще звернутися до перевірених фактів, друкованих джерел, особливо про будівництво мисливського палацу в Кузьому наприкінці ХІХ ст.
В угорському часописі «Неді­ль­на газета» за 4 травня 1884 року (видана в Будапешті), надруковано невеличку замітку про будівництво мисливської хати та інших споруд в урочищі Кузій біля Луга. Там ідеться про наступне: «Мисливський будинок наслідника престолу Рудольфа на Мараморощині почали будувати за кошти австро-угорської казни на початку 1880-х років. Його звели на правому березі Тиси, неподалік того місця, де потік Кузій впадає у річку. Виділену ділянку під будівництво назвали «Ердисвольдь» (у перекладі на українську – «Долина лісника»). Фронтон мисливського будинку повернутий до головної дороги. Крім того, планується звести два флігелі, будівництво яких буде завершено в листопаді цього року. Територію перед центральним мисливським будинком (палацом) упорядкують під парк, а неподалік побудують рибник для розведення форелі. Територія з палацом буде з’єднана з лівим берегом Тиси за допомогою дерев’яного моста, а через всю територію урочища Кузій збудують дорогу до міста Ронасек (нині територія Румунії), для прогулянкової їзди на конях».
Через рік заплановане здій­снили. Мисливському палацу та прилеглим до нього угіддям, дали назву «Рудольф», на честь наслідника престолу, який інколи приїжджав сюди на полювання.

Кузій2дж Кузій3джРудольф (1858 – 1889) – єди­ний син австрійського імператора Франца Йосипа І та імператриці Єлизавети (Сісі), спадкоємець трону Австро-Угорської імперії, ще з дитинства був закоханий в природу краю, був великим романтиком. З юначих літ активно займався мисливством, полював на ведмедів, оленів, диких кабанів, володів багатьма мисливськими трофеями з різних куточків Європи. Крім цього, був освіченим орнітологом, захисником рідкісних птахів (плямистої зозулі, глухарів, тетеревів, грифів, орлів), спостерігав за ними, вів щоденник, описав майже 100 видів пернатих. Він – один з найкращих угорських аристократичних мисливців свого часу, учасник Міжнародної ради орнітологів у Відні. Друкував наукові статті (монументальні географічні та етнографічні) в різних мисливських виданнях.
На титульній сторінці «Неділь­ної газети» за 31 липня 1887 року вміщено кілька фотографій: гірський потік «Кузій», вид на мисливську хату «Рудольф» з боку урочища «Долини лісника» та вид з лівого берега Тиси. На сторінках часопису надруковано статтю про мальовничий край, етапи будівництва мисливського замку та флігелів, спорудження моста через Тису та облаштування прилеглого парку в «Долині лісника»:
« … Місце під будівництво мисливського палацу для кронпринца Рудольфа вибрав директор лісогосподарства Біккол.
Неподалік, з-під скелі на ліво­бережжі Тиси, тече бурхливий гір­ський потік. Навколо палацу красується лісовий масив з високими стрункими деревами, площею майже 10 гектарів. Раніше це плато і урочище біля Тиси, належало державній казні. Внизу – дорога, яка веде до Галіції. За нею – понад 100 тисяч гектарів мисливських угідь, де можна було вполювати ведмедів. Навколо росли буки, лужанські дуби, а на протилежній стороні – художньої краси мішані смерекові, букові ліси. Щоб побачити це все, побудували міст через Тису, яким проходили пластунські групи, прогулянкові піші походи та їздили на конях. Над центральною дорогою, на підвищенні, де розташований палац, була добре продумана стежка зі спусками і підйомами, де є круті схили, доглянутий газон, яка відкритим залишає фронтонну територію замку. Біля мисливського палацу, при вході на територію парку, встановлено два кам’яні стовпи з лісовою емблемою – букетом з 5 дубових листочків. Крім цього, в бік прилеглої гори – помірний підйом, а спуск – з природною простотою та відповідним смаком утворює парковий простір, посередині якого збудовано потужний фонтан. Басейн його збудовано зі скального каменю, а вода спрямована сюди з найвищого схилу, з боку мисливського будинку, де протікає потік Кузій. Широкий басейн фонтану заселений фореллю, яку туди запустили працівники дирекції лісогосподарства, для втіхи наслідника престолу і його дружини. Для відпочинку подружжя, неподалік русла потоку, вгору у бік лісу, безпосередньо від замку, облаштували і вимостили дорогу для їзди на конях і кареті (кочії).
План будівництва мисливського палацу і облаштування прилеглої території урочища «Кузій» упорядкувало міністерство земельного управління, а виготовив його лісничий відділ. Будівля – цегляна, 21х10 м. З обох боків (спереду і ззаду) обведена верандою. Подвір’я облаштовували угорські працівники. Меблі доставляло сюди ІІ-ге столярське товариство з Будапешта. В палаці – тільки дві кімнати: одна – для подружжя наслідника, друга – для обслуги. У холодні дні кімнати опалювалися. При замку закріплений лісник, який у будь-яку хвилину міг поселити відвідувачів. По правий бік від мисливського палацу зведено дві добудови (флігелі 21х10 м.), які разом із замком півколом охоплюють широкий двір. Перший, ближчий до замку, будинок – для довірених гостей і обслуговуючого персоналу. Через нього, вздовж посередині, простягається коридор. Є ще чотири менші, спільні коридори, і вісім кімнат. У другому флігелі – столова для гостей, далі – кухня і кімнати для прислуги. Крім цього, облаштували прекрасну пивницю для зберігання продуктів і терем-холодильник.
Внизу в ущелині, попри головну дорогу, є будинок для охоронця-лісника, стійла для коней, карети (кочії) і приміщення для пошти і телеграфу. Поблизу –чисельні прекрасні гірські джерела, одне з яких використали для підведення питної води до будинків.
До осені цього року на двох гектарах буде облаштовано озеро (ставок) для риби, яке утворилося від проведеної води, що тече з потоку.
Мисливський замок – неймо­вірно красивий розміщенням, адже навколо розташовані ліси, є багато можливостей для полювання. І це вселяє надію, що кронпринц Рудольф і його великосвітська дружина, принцеса Стефанія, будуть часто сюди навідуватися і ощасливлять ці місця власною присутністю».
На жаль, головному принцу Рудольфу і його сім’ї, не суди­лося сюди часто приїжджати. Востаннє він відвідав мисливський палац у лютому 1888 році, їдучи з Галіції до Угорщини через Мараморощину, де провів кілька днів. Майже через два роки після завершення будівництва в Кузьому, 30 січня 1889 року, під час нападу депресії, кронпринц разом з юною коханкою баронесою Марією Вечера, покінчив життя самогубством у мисливському замку поблизу Маєрлингу біля Відня.
Долю мисливського палацу «Рудольфа» у Кізьому описано у «Лісогосподарському віснику» (ERDÉSZETI LAPOK) за 31 грудня 1892 року. У невеличкій статті мисливського управління при Міністерстві сільського господарства (VADÁSZATI TÁRCZA) йдеться про таке: «Замок – перлину марамороських Австро-Угорських державних лісів, який тривалий час залишався без господаря, наприкінці серпня 1892 року, на 20 років орендував ерцгерцог Австрії, князь Австро-Угорщини, нащадок Габсбургів Йосип Агошт (троюрідний брат імператора Франца Йосипа I).
Вже вранці 1 вересня того ж року його цісарська і королівська величність, спільно з управляючим мисливським господарством Лібітц Адольфом, прибули в мисливський палац у Кузьому, а згодом у супроводі лісничого відправилися в цьому урочищі на полювання. Наступного дня полювали в лісах навпроти Кузього, на лівобережжі Тиси, неподалік містечка Ронасек, а 3 вересня вполювали ведмедя у Великобичківському лісовому масиві «Діброва»…».
У роки Першої Світової вій­ни, мисливський будинок майже не обслуговувався.
За Чехословацької (у 1936 році масиви Кузій-Свидовець об’єднали в заповідні територіі) і Угорської влад мисливський палац і прилеглі будинки часто пустували, поступово струхлявіли і розвалилися. Не приділялася належна увага урочищу і на початку радянської доби. Лише у 1974 році територія Кузього, спочатку як ландшафтний заказник, а у 1990 році, як Кузійський заповідний масив (інша назва – Кузій-Трибушанський) ста­ли заповідною територією у скла­­ді Карпатського біосферного заповідника.
Тими ж роками поряд із руї­нами фундаменту колишньої ми­сливської хатини родини Габсбургів збудували новий мисливський будиночок. У оформленні інтер’єру зали брали участь великобичківські різьб’ярі Микола Юращук та Олексій Пашá. Останній на початку 1980-х років вирізьбив обабіч будинку надвірні дерев’яні скульптури «Діану», «Венеру», «Пана» та інші міфічні і казкові створіння. Сюди на відпочинок часто приїжджали високопосадовці та інші відомі постаті радянської доби. Зараз тут – природознавчий музей Великобичківського державного лісомисливського господарства.
Наразі туристичний маршрут «Ку­зій» пролягає мальовничою долиною вздовж потоку, через яворово-ясеневі ліси та букові праліси, до високої скелі, яку називають «Соколине Бердо».
Ще один природний об’єкт – «Ліс княгині Ержебет» знаходиться неподалік географічного центру Європи, на околиці Ділового. Колись давно побутувала традиція на честь знаних і високоповажних персон насаджувати лісовий масив. На пошану представниці династії Габсбургів княгині Ержебет (Єлизавети) висадили незвичайний ліс: сюди доставили із далекого американського континенту цінні саджанці сосни Веймутової. Через певний час більшість із дерев через різні причини загинули. А нині від величного лісового масиву залишилося лише кілька десятків.
На території заповідника до сьо­годні збереглися гірські букові праліси, які є об’єктом Світової спадщини ЮНЕСКО і лише незначною мірою зазнали впливу людської діяльності.
Василь ПОПОВИЧ,
краєзнавець, смт. Великий Бичків.
При написанні матеріалу використано: публікації з угорських часописів «Недільна газета» (переклад – Т. Калинського та Є. Іллейш); путівник «Праліси в центрі Європи», 2005 р.; фото та поштові листівки кінця ХІХ початку ХХ ст.

“Зоря Рахівщини” за 12.03.2016 р.

Водолікарня Розенталя Калмана в Квасах

Кваси1дж

Засновником водолікарні у Квасах була ймовірно єврейська родина Розенталів. На початку­­ ­­­ХХ століття підприємницьку діяльність батьків продовжив їхній син Калман Розенталь (нар. 1872 р. – †1927 р.). На початку 1900-х років він поступово розширив і вдосконалив квасівські купальні. Це вже були два пансіони, названі на його честь: Розенталь І і Розенталь ІІ (останній ще називали «Порт-Артур»), які знаходилися на головній вулиці села. Водяні мінеральні купальні в той час мали 10 кабін, в кожній з яких було по дві ванни. Там щорічно лікувалися і відпочивали від двох до трьох тисяч людей. Туди приїжджали поважні гості, щоб вилікувати «гостець» (у той час так називали захворювання ревматизмом та запалення суглобів).
Для лікувальних процедур вико­­­­­­ристовувалася вода з мінеральних джерел, різних за хімічних складом, зокрема: вуглекисло гідро­карбонатно-хлоридно-натрієва во­­­­да та вуглекислий бромно-йодо-ми­шяковистий гідрокарбонатно-хлоридний натрі­євий розсіл.
З 1923-го до 1924-го рр. заві­дувачем одного з пансіонатів в Квасах працював емігрант д-р Люцій Ремігійович Кобилянський (нар. 1855 – † 1941) – український лікар, громадський і культурний діяч, колишній посол УНР в Угорщині.
Напередодні Першої світової війни, крім двох пансіонів з водо­лікарнею Розенталь Калмане володів корчмою та готелем «Ержибет», збудованих неподалік пансіонів з купальнями. У 20-х роках ХХ ст. уряд Чехословаччини часто переслідував Розенталя Калмана за проугорські настрої. В 1927 році, на 55-му році життя, він помер. Деякий час продовжували займатися купальнями його дружина Етела Розенталь (дівоче Цейхнер) та дочка Фанні володіли корчмою-рестораном (де можна було поснідати за 2.50 чеських крон, а за 7-8 – смачно пообідати) і готелем (ціна за ліжко – 5 крон).
Цікаво, що крім водолікарні Розенталів, у селі деякий час діяла ще одна невеличка приватна купальня (це підтверджують фотографії тих часів), якою володів місцевий мешканець на прізвище Попович (ім’я невідомо), який відкрив її на власній присадибній ділянці.
Згодом водолікарню Розе­нта­лів націоналізувала Чехословацька влада. Державна купель на 12 ванн та 20 кімнат діяла для приїжджих з Чехії, Словаччини, Галичини, Молдавії, Польщі до 1939 року.
Наприкінці 30-их та протягом 40-их років мінеральні купальні у Квасах занепали. І тільки на початку 50-х років ХХ ст., коли геологи розвідали і дослідили нові мінеральні родовища та джерела, розпочалося поступове відродження водолікування на Рахівщині.
У 1956 році Рахівський лісоко­мбінат побудував на нових свердловинах у Квасах першу за радянських часів водолікарню на Рахівщині на 5 ванн для лікування робітників підприємства. А вже у 1958 році квасівську водолікарню працівників лісової промисловості на 100 санаторних місць передано Закарпатській раді курортів і вона стала пансіонатом санаторного типу та віднесена до курорту місцевого значення. Спочатку він планувався як спеціалізована установа, в якій на основі лікування унікальною мінеральною водою, мали відновлювати сили льотчики-космонавти СРСР та персонал атомних електростанцій.
Після реконструкції в липні 1975 року пансіонат почав працювати цілорічно. В санаторій «Гір­ська Тиса» заклад перейменовано постановою Центральної ради з управління курортами профспілок з січня 1977 року.
Після тривалого часу, протягом якого оздоровчий заклад не діяв, він у липні 2008 року дістав друге життя завдяки приватним інвесторам із Києва. Після капітального ремонту там створено відмінні умови для комфортного відпочинку і ефективного оздоровлення хворих із патологіями опорно-рухового апарату й периферійної нервової системи.
Найбільш близькі за складом­ аналоги «квасним» водам зі вмістом миш’яку санаторію у Квасах є лише на французькому курорті Ля-Бурбуль, у Німеччині, на Камчатці та на острові Сахалін.
Василь ПОПОВИЧ,
краєзнавець, смт. Великий Бичків.
При написанні матеріалу використано літературу: Szeghalmy Gyula: Felvidék (Budapest, Ma­gyar Városok Monográfiája Kiadó­hivatala, 1940); Ярослав Достал «Підка­рпатська Русь (Закарпаття періоду Чехословацької республіки: 1919-1938 рр.), Ужгород, 2014 р.
Фото – з Угорського Нацархіву через http://arcanum.hu/.

Відомі й маловідомі мінеральні джерела та купальні на Рахівщині

Буркут

Буркутдж

Наприкінці ХІХ початку ХХ ст. у Рахові, в урочищі «Буркут», на базі мінерального лікувального джерела, відкрили лазню-купальню, яку утримувало державне лісозаготівельне управління. Державним коштом було збудовано невеличку будівлю з 7 дерев’яними ваннами. Ця лазня-купальня діяла до кінця 30-х років минулого століття.
Ще дві купальні відкрили на рубежі ХІХ-ХХ ст. поряд із Солотвинським солерудником (Солотвино деякий час підпорядковувалось Рахівському району), на базі мінеральних джерел («Павло» і «Петро»). Тут на основі ропи озер також функціонували лікувальні пансіонати «Людвиг» або «Людвігові купелі» (знаходилися біля працюючої соляної шахти): дві будівлі-лазні з 6 кабінами і 12 ваннами з солоною водою, розташовані в парку поряд з державним ресторанним комплексом та «Павел» або «Павлові купелі» (будівля-лазня з 10 ваннами, яка знаходилися на 3 км західніше).
З першої половини ХІХ століття для лікування різних хвороб розпочала свою роботу ще одна лазня-купальня на Рахівщині. Її побудували мешканці села Водиця (колишня назва Апшиця), в урочищі Пуркарецин. Сюди цілющу мінеральну воду (з джерела типу сірководневого, яке знаходилося на початку населеного пункту) возили в купальні в дубових бочках (існували до 1944 року).

Павелдж

 

24-ий Міжнародний гуцульський фестиваль втретє приймає Коломийщина

gyc-fest-190717__large

XXIV Міжнародний гуцульський фестиваль відбудеться 11-13 серпня у Королівці та Коломиї.

Розпочнеться він 11 серпня, науково-практичною конференцією «Український феномен Гуцульщини: національний та європейський контекст», у Національному музеї народного мистецтва Гуцульщини та Покуття, де окрім наукових доповідей, учасникам покажуть традиції гуцульського весілля. Основне фестивальне дійство розгорнеться у суботу, на стадіоні села Королівка, о 12-ій годині. Як повідомляють організатори, на учасників заходу чекають: гостинні фольклорно-музичні подвір’я «Гуцульська Коломийщина запрошує», майстер-класи у містечку майстрів декоративно-ужиткового мистецтва, яскрава конкурсна програма, молодіжна забава та багато іншого. Бажаючі можуть долучитися до встановлення рекорду України на наймасовіше виконання «Гуцулки».

Цьогоріч у фестивалі візьмуть участь майже 2 000 учасників. Аматори продемонструють таланти у 9 номінаціях. Рахівщину на Міжнародному гуцульському фестивалі представлять: народний аматорський ансамбль пісні і танцю «Лісоруб» з Великого Бичкова (керівник – Володимир Шепета, балетмейстер – заслужений працівник культури України Мирон Герман), народний самодіяльний фольклорний театр Богданського СБК (керівник Марія Ретізник), зразковий оркестр народних гуцульських інструментів Великобичківської ДМШ (керівник – заслужений працівник культури України Василь Попович), народний аматорський фольклорний колектив «Шовкова косиця» із Чорнотисянського СБК (керівник – Василина Теміцька), читці художнього слова Мирон Білінкевич і Олена Передарюк, майстри декоративного-прикладного мистецтва Богдан Сийпі й Петро Дудчук. А Іван Дудчук боротиметься за перемогу в номінації «Кіно-фото мистецтво».

Стартував призов до Нацгвардії України

НАКАЗ військового комісара Рахівського районного військового комісаріату  (з адміністративно-господарської діяльності) від 17.07.2017 р. м. Рахів №95

На підставі Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» від 25.03.1992 року №2232-ХІІ (зі змінами) та Указу Президента України №178/2017 від 07 липня 2017 року, у серпні 2017 року проводиться призов громадян України чоловічої статі на строкову військову службу до Національної гвардії України.

З метою своєчасного та якісного виконання планового завдання щодо призову на строкову військову службу громадян України чоловічої статі, наказую:
1. З’явитися на призовну ді­ль­ницю Рахівського районного вій­ськового комісаріату громадянам України, яким виповнюється 18 років, та старших осіб, які не досягли 27-річного віку і не мають права на звільнення або відстрочку від призову на строкову військову службу, або не призваних раніше на строкову військову службу з різних обставин.
2. Усі громадяни, які підлягають призову на строкову військову службу, зобов’язані прибути на призовну дільницю Рахівського районного військового комісаріату за адресою: м. Рахів, вул. Миру, № 88, у встановлений час з документами, що зазначені в повістках.
Громадяни України призовного віку, які з будь-яких обставин не отримали особистих повісток для призову на строкову військову службу, зобов’язані прибути до Рахівського районного військового комісаріату в десятиденний строк з дня початку призову, визначеного Указом Президента України та мати при собі документи, які посвідчують особу.
3. Усі особи призовного віку, які підлягають призову на строкову військову службу і тимчасово перебувають на території Рахівського району, зобов’язані негайно повернутися до місця постійного проживання та з’явитися у військові комісаріати для проходження призовної комісії.
Громадяни України призовного віку, які змінили місце проживання, зобов’язані в семиденний строк прибути до військового комісаріату за новим місцем проживання для взяття на військовий облік.
4. На підставі Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» керівники підприємств, установ, організацій, в тому числі навчальних закладів, незалежно від підпорядкування і форм власності, зобов’язані сповістити та забезпечити своєчасне прибуття громадян України призовного віку до районної призовної дільниці Рахівського районного військового комісаріату.
5. Громадяни України, які ухиляються від призову і не з’являються за повісткою до військового комісаріату, несуть відповідальність згідно з законодавством.
6. Наказ довести до голів міської, сільських та селищних рад, керівників підприємств, установ, організацій і навчальних закладів незалежно від форм власності, громадянам України призовного віку через місцеві засоби масової інформації.
7. Контроль за виконанням цього наказу залишаю за собою.

Військовий комісар Рахівського районного військового комісаріату підполковник В.В.ГАДЖЕГА

У серпні будуть «додаткові» вихідні

У серпні будемо мати додаткові вихідні дні у зв’язку з відзначенням 26-ої річниці Незалежності України 24 серпня. Цьогоріч свято припадає на четвер. Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів «Про перенесення робочих днів у 2017 році», 25 серпня, п’ятниця, теж буде вихідним, проте його потрібно буде від­працювати у суботу, 19 серпня.

Символічно, але від щирої душі

Кваси Кваси1

Хлібом-сіллю у Квасах зустріли Івано-Франківську дорожно-будівельну фірму «ПБС», працівники якої ще навесні продемонстрували якою може бути дорога після неповного циклу виконаних робіт на відрізку від Рахова до Вільховатого, на дорозі державного значення Мукачево – Рогатин.
Судячи із темпів капі­тального ремонту (наразі фірма працює у Білині, а загалом пройдено вже понад 25 км.), якості укладан­ня нового асфальту за останні­ми технологіями, через Рахів­щину пройде сучасна, за євро­пей­ськими стандартами траса, що не тільки покращить імідж краю, але й сприятиме розвитку туристичної галузі.
З вітальними промовами до будівельників, котрі виглядали дещо здивовано подібною увагою до себе, звернулися голови ра­йонних держадміністрації та ради Павло Басараба і Василь Дан, самоврядного органу населеного пункту Василь Діміч, директор ТОВ «Готіс» Микола Кірпа. Як повідомив очільник району, значення доріг для економічного розвитку Рахівщини і не тільки, – важко переоцінити. Адже, це – покращення інвестиційного клімату, додаткові робочі місця, отже й надходження до бюджетів різних рівнів. А капремонт дороги державного значення – це і результат спільних зусиль, вкладання коштів на перспективу, які вже невдовзі запрацюють на загальну справу.
Сьогодні фірмі вже спрямовано 95 млн. грн. з перевиконання митницею планових надходжень (так званий «дорожній експеримент»). Кошти надійшли завдяки сприянню голови ОДА Геннадія Москаля, який безпосередньо цікавиться ходом і якістю виконання ремонту.
Керівники від щирої душі вручили будівельникам під супровід гуцульських мелодій у виконанні ансамблю народних інструментів місцевого будинку культури символічні подарунки, підготовлені ТОВ «Готіс».

Кваси3

Кваси2

Представники наших держлісгоспів на відзначенні Дня мисливця у Шаланках

1501403033_2ab2860217bc9aa5686cbe91332e75ad

29 липня, в урочищі «Великий ліс», що знаходиться на­ околиці села Шаланки (Ви­но­градівське ЛМГ), вперше від­значили День мисливця. Головна мета свята – висвітлення та промоція значення і бага­то­вікових традицій полювання у Закарпатському краї, а також демонстрація сучасного підходу та принципів ведення мисливського господарства на територіях лісомисливських угідь обласного управління лісового та мисливського господарства. Участь у заході взяли представники лісомисливських підприємств ЗОУЛМГ, мисливські товариства, закордонні делегації з Угорщини, Словаччини, Румунії, керівники Закарпаття та численні відвідувачі з усієї України. При­сутність великої кількості учас­ників, представників влади та іноземних делегацій надала заходу статус міжнародного значення і стала неабиякою подією в суспільному житті області.
Програма свята була насиченою. На території Шала­нківського лісництва відбувалися покази робіт фотохудожників, анімалістів, пейзажистів, різь­бярів по дереву на мисливську тематику. Майстри виготовляли мисливські сувеніри, демонстрували манки (інструменти для імітації голосу тварин) на козулю і дику качку. У свою чергу закарпатські лісівники представили на огляд годівнички для багатоманітної фауни Карпатських лісів, вироби з дерева. Всі охочі змогли спостерігати за процесом перетворення дерев′яної колоди на скульптуру.
Героями свята стали не лише мисливці, а й їхні чотириногі помічники. Відданість справі та господарю, швидкість і спритність демонстрували мисливські собаки – хорти, лайки, фокстер’єри, курцхаари, дратхаари.
Були й змагання, де мис­ливці, жителі села Шаланки, і співробітники лісових та лісо­мисливських господарств продемонстрували завзятість, вправність і спритність у стрільбі по мішенях з небойової зброї, впізнаванні звіра за хутром та слідами. Родзинкою свята стали виступи призерів світових та європейських чемпіонатів з імітації реву диких тварин.
Значну територію зайняла мисливська кухня. Ласуючи стравами, можна було дізнатися рецепт піджарки з дичини, продегустувати бограч з кількох видів м’яса та поласувати соліннями. А під час концерту на березі штучного озера настрій всім створювали танцювальний колектив «Бліц», музичний – «Гудацька тайстра», солісти Володимир Боршош та Іванка Білак. Дітлахів же розважав веселий Вовчик, який до того ж встиг взяти участь у параді мисливських собак.
Впродовж відзначення Дня мисливця власні експозиції представили колективи держлісгоспів нашого району, в т. ч. й ДП «Ясінянське ЛМГ». У святі взяли участь: керівник підприємства Василь Теличук, головний мисливствознавець Андрій Климпотюк, мисливствознавець Василь Дердюк, єгері Ярослав Дячук, Іван Куриляк та Андрій Цуперяк.
Концепція виставки Ясі­нян­ського лісми­сливгоспу була сформована так, щоб якомога ширше продемонструвати специфіку і тонкощі ведення мисливського господарства та охорони лісової фауни в угіддях підприємства, а також ознайомлення гостей з мисливськими традиціями і культурою художнього оформлення мисливських трофеїв ясінянської долини. Ми представили ікла диких кабанів, роги козуль та оленів, черепки хижаків, шкіри хутряних звірів, чучела лисиці, вовка, тетерука, куниці, сови та ін., дерев’яні мініатюри основних біотехнічних споруд, що використовуються у мисливському господарстві (мисливська вишка, годівниця для оленів, солонець, корито для зернових), сувенірні вироби на мисливську тематику, інформаційні буклети та фотоальбоми, мушлю та ріг буйвола, які використовують єгері для імітації реву оленя, а також чисельні вирізьблені тварини, які для фестивалю надав різьбяр з Ясіня Василь Робчук. Загалом експозиція вийшла цікавою і пізнавальною та користувалася великим інтересом серед відвідувачів.

ясіня1
Окрім цього, ДП пригощало гостей традиційними мисливськими делікатесами та відомими карпатськими наливками. Володаря кубка Святого Губерта 2009 року єгеря Ярослава Дячука та єгеря Андрія Цуперяка запросили до участі у фестивальній програмі, де зі сцени демонстрували при­сут­нім імітацію реву оленя.
Ефективність та результати мисливсько­го господарства ДП «Ясі­ня­нське ЛМГ» високо оцінило керівництво області та ЗОУЛМГ, яке­ вру­чило найкращим праців­никам лісом­исливської галузі пам’ятні по­дяки та грамоти «За особистий внесок в охорону і захист мисливської фауни, примноження природних багатств Закарпаття та з нагоди Дня мисливця». Грамотою обласної ради нагороджено головного мисливствознавця ДП «Ясінянське ЛМГ» Андрія Климпотюка, а грамотами ОУЛМГ – мисливствознавця Василя Дердюка та єгеря Ярослава Дячука. Грамоту ОДА отримав ветеран державної лісової охорони ДП «Рахівське ЛДГ» Василь Тушер.
Наші колеги з Великобич­ківського ЛМГ ознайомили гостей свята з традиціями ведення мисливського господарства, розповіли про заходи з біотехнії, організацію проведення полювання і презентували найкращі трофеї. Надзвичайно колоритною була й виставка картин із мальовничими пейзажами та дичиною Рахівщини.
Мисливці, які приїхали на Закарпаття, ділилися враженнями і схвальними відгуками про організацію свята, яке відбуло­ся вперше, але, як кажуть органі­затори, стане традиційним. Адже закарпатська ініціатива – це чудова нагода поспілкуватися з однодумцями, поділитися досвідом.
Ярослава РЕЩУК, інженер з рекреаційного благоустрою ДП «Ясінян­ське ЛМГ».

wm (1) wm (2)

З 1 серпня розпочав роботу Фонд соціального страхування України

Він утворений шляхом об’єднання Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України та Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

Створено його робочі органи. Так, управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Закарпатській області розташоване за адресою: 88018, м.Ужгород, вул. Перемоги, 92-Б, а Рахівське відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Закарпатській області – 90600, Закарпатська обл., м. Рахів, вул. Миру, 15/1. З питань профілактики виробничого травматизму, відшкодування матеріальної шкоди застрахованим і членам їхніх сімей слід звертатися за адресою: м. Рахів, вул. Миру, № 34, тел. для довідок – 2-55-98.

Страхувальникам для отримання матеріального забезпечення застрахованих осіб з 01.08.2017 р. при поданні заявок на фінансування необхідно вказувати назву відділення новоствореної структури за адресою: м. Рахів, вул. Миру, 15/1, тел. для довідок – 2-21-01.
Коротко підсумую майже 17-річну діяльність відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Рахівському районі. У різні роки у відділенні працювали: Р.Б.Омелянський, В. П.Закурений, І.І.Годван, Д.М.Луценко, А.Р.Гринюк, І.М.Бораті, М.Д.Рула, О.П.Сайкова, Ю.Е.Дудаш (нині покійний). Протягом останніх років у колективі працювали: головний бухгалтер М.М.Файбиш, провідний спеціаліст з обліку страхувальників В.В.Петровці, завідувач сектору з питань профілактики нещасних випадків, страхових виплат та медико-соціальних послуг, який обслуговував Тячівський та Рахівський район Й.І.Фелнер та автор цієї статті.
Можу впевнено сказати, що завдяки налагодженій роботі колектив досяг хороших результатів. Відділення виконувало значний об’єм роботи. За період 2001-2017 рр. кількість зареєстрованих страхувальників збільшилася з 624 на кінець 2001-го р. до 3563 – станом на сьогодні.
Виконання соціальних програм Фонду залежить від його фінансового стану. Працівники відділення, які займалися збором внесків та реєстрацією страхувальників, доклали значних зусиль у роботі зі страхувальниками з питання виконання ними законодавства України та наповнення бюджету Фонду. Впродовж 2001-2010 років до відділення надійшло 11,6 млн. грн. страхових внесків. З 2011 року, після внесення змін у законодавство України, відділення не займалося збором страхових внесків.
Надзвичайно важлива ділянка – робота з потерпілими на виробництві. Наш обов’язок вислухати їхні проблемні питання та надати максимальну допомогу щодо їхнього вирішення. З 1 квітня 2001 р. до нині відділення опрацювало 286 особових справ потерпілих на виробництві, в т. ч. прийнято від страхувальників – 138, сформовано – 148.
Наразі у нас на обліку – 112 осіб (з них – двоє інвалідів І групи, 23-оє – другої, 62-оє – третої, 25 не визнані інвалідами), троє потерпілих, які переселилися із зони АТО та 14 утриманців. З 2001-го по 01.08.2017 рр. відділення відшкодувало потерпілим 13 млн. грн. На їхню медичну та соціальну реабілітацію витрачено 1 млн. грн.
Ми постійно проводили роз’яснювальну роботу з потерпілими та членами їхніх сімей з таких питань: призначення страхових виплат та їхнього перерахунку, індексації страхових виплат, можливості переходу на пенсію за віком для інвалідів праці та професійних захворювань, котрі досягли пенсійного віку. Працівники відділення були учасниками засідань МСЕК. Також відвідували потерпілих на виробництві та членів їхніх сімей вдома.
Щорічно потерпілі за рахунок коштів Фонду проходили санаторно-курортне лікування.
Найбільшу кількість вдячних слів інваліди трудового каліцтва висловлювали на адресу працівників Фонду під час отримання автомобілів, адже більшість із них навіть не сподівалися на такий подарунок. До речі, це саме той випадок, коли авто для інваліда не розкіш, а засіб пересування та спілкування з оточуючими. Шестеро інвалідів трудового каліцтва отримали за кошти Фонду «Славути» з ручним керуванням. Наразі на черзі для отримання автівок осіб згаданої категорії немає.
Впродовж періоду, який аналізую, відділення самостійно та за постійної підтримки органів державної влади і роботодавців здійснювало профілактичні заходи, спрямовані на усунення шкідливих і небезпечних виробничих факторів, запобігання нещасним випадкам на виробництві, професійним захворюванням. Наші працівники були учасниками розслідування всіх нещасних випадків на виробництві, надали майже 1500 консультацій, розповсюдили нормативно-правових актів з охорони праці на 70700 грн. До мораторію на проведення перевірок, ми щороку проводили по 45 перевірок дотримання стану профілактичної роботи та охорони праці на підприємствах району.
Також наші працівники брали участь в семінарах, нарадах, круглих столах, засіданнях районної ради з питань безпечної життєдіяльності населення, проводили телефонні гарячі лінії, інформаційно-роз’яснювальну роботу з питань загальнообов’язкового державного соціального страхування, а також з питань охорони праці через районну газету, веб-сайт Фонду. За рахунок коштів Фонду навчали спеціалістів, які вирішують питання охорони праці.
Незважаючи на значну кількість профілак­тичних заходів, протягом шістнадцяти з половиною років на території Рахівщини сталося 110 страхових випадків, в т. ч. 19 – зі смертельним наслідком. Слід зазначити, що за останні 5 років у районі спостерігається тенденція до зниження виробничого травматизму у порівнянні до періодів з 2001 – 2010 рр.
Сподіваюся, що після реформування фондів соціального страхування відбудуться позитивні зміни, спрямовані на покращення якості життя та добробуту людей, які потерпіли на виробництві та потребують першочергової підтримки, а також осіб, які тимчасово втратили працездатність. Впевнений, що працівники Рахівського відді­лення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Закарпатській області докладатимуть максимальних зусиль для забезпечення соціальних гарантій застрахованим особам і страхувальникам, передбачених чинним законодавством з питань загальнообов’язкового державного соціального страхування, турбота про людину праці буде залишатися головним нашим завданням.
Дякую всім працівникам, які впродовж шістнадцяти з половиною років творили добрі справи на благо людей. Бажаю вам міцного здоров’я, нових успіхів у роботі, мудрості і витримки у життєвих випробуваннях та невичерпної енергії для подальшого творення добра!
Микола Попенко, начальник Рахівського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Закарпатській області.

З історії етнографічних експедицій УжНУ на Рахівщину

Літні дні року для науковців – період творчого відпочинку, подорожей та, без сумніву, дослідницьких практик. Липень цього і минулого року група студентів-другокурсників й викладачів факультету історії та міжнародних відносин УжНУ, а також наукових співробітників Ужгородського скансену провели на Рахівщині, збираючи етнографічні матеріали. З закарпатськими колегами також працював директор етнографічного музею «Слобожанські скарби» ім. Г. Хоткевича (Харків) Михайло Красіков.

verkh

Докторант кафедри нової і новітньої історії та історіографії, доцент Павло Леньо очолював напрям дослідження життя Гуцульщини впродовж останнього століття. Друга група студентів, під керівництвом Василя Короля, вивчала народну магію та демонологію, третя – календарну обрядовість і господарську культуру – з директором музею «Старе село» (Ужгород) Василем Коцаном.
Перша експедиція мину­лого року базувалася у Вели­кобичківській загально­освітній школі-інтернаті. Зібрали дані в: Білій Церкві, Великому Бичкові, Верхньому Водяному, Водиці, Діловому, Кобилецькій та Косів­ській Полянах, Костилівці, Круглому, Лузі, Плаюці, Росішці, Середньому Водяному, Стримбі, Хмелеві. Окремо учасники експе­диції відвідали село Глибокий Потік на Тячівщині. Вони опитали понад дві сотні інформаторів та зробили понад 7 тис. світлин.
Не менше зробили і цього року. Під час другої експедиції опитали інформаторів, котрі проживають в Ясінях, Лазещині, Чорній Тисі, Квасах, Білині, Розтоках, Видричці, Богдані, Бребої, Лугах та Рахові. Тут вивчили приватний парк скульптур радянського періоду. Базою практики 2017 року стала Лазещина.
Під час збору польових мате­ріалів директора музею-скансену в обласному центрі Василя Коцана вразили глибокі традиції народної пам’яті: «Музей у кожній хаті» – таким словами можна охарактеризувати обстежені села ясінянської долини». А студентка-другокурсниця Дарина Мороз так описала цьогорічні відвідини Рахівщини: «Море вражень. Купа емоцій. Сотня цікавих історій. Новий досвід. І, звичайно, дружній колектив. Я сумуватиму за цим усім».
Поділився враженнями від останньої експедиції і один з керівників практики Павло Леньо: «Всім, хто йде на дослідження чи просто подорожує, рекомендую відмовитися від звичних часово-просторових координат у спілкуванні з місцевим населенням, щоб уникнути непорозумінь. Шукаємо, зокрема, якусь сіль­раду. Питаємо першого, кого зустрічаємо: «Куди йти та як туди далеко?». У відповідь чуємо: «Недалеко, два кілометри». Долаючи цю відстань, запитуємо у іншого стрічного, скільки до пункту призначення й чуємо ту ж відповідь: «Недалеко: 2 км, 10 хвилин іти і т. д.». Після наступних двох кілометрів чуємо, що сільрада вже близько – менше кілометра. Нарешті, через півтора кілометра, знаходимо бажаний об’єкт. Там усідаємося, щоб перевести дух, бо насправді вона лише відправна точка, від якої, як свідчили інформанти, за три-чотири кілометри живе цікавий дідик. Не варто зупинятися детально на тому, що того дідика ми знайшли насправді десь кілометрів за сім.
Так само із часом. По-пер­ше, у селах тут живуть по «міс­ному», що на дві години менше, ніж київський час. Це не відповідає часово-географічному поясу, але кого це хвилює?! ;) Пригадую, що в часи мого дитинства у Рахові у 1980-их роках сусіди теж жили «по місному», яке відрізнялося тоді від основного московського на ті ж дві години. По-друге, для багатьох місцевих людей поняття «скоро» може означати як 5 хвилин, так і годину. Це тоді, коли чекаєш на рейсовий автобус, бо перед тим тобі сказали, що вже ось-ось він буде. У результаті – хвилин через 45 ловиш попутку, бо обіцяний рейсовий автобус ніяк не їде, хоча вже давно мав би бути….». І, насамкінець, додав: «Завжди думали, що нестабільна валюта це наша українська гривня. Насправді ні. Місцевий грошовий засіб, яким дають здачу в магазинах – це цукерки-смокталки. Бо копійок на здачу нема. Ця «солодка валюта» відзначається дуже значним коливанням обмін­ного курсу упродовж навіть одного дня. Тут вам можуть дати одну цукерку на здачу замість 30, 50, і навіть на 70 копійок. Одному нашому студенту дали якось 2 цукерки замість півтори гривні».
Старший науковий спів­робітник Закарпатського обласного музею народної архітектури та побуту Василь Король роз­повів, чим саме відрізняється етнографічна практика на Рахів­щині від минулих: «Загалом ми доволі швидко звикли до згаданих вище характерних особливостей роботи в місцевому етнографічному полі. І на нашому, іноді довгому (бо гірські села дуже розтягнуті) шляху нам завжди зустрічалися хороші люди.Чудові співрозмовники та дуже прості в значенні, що вони завжди відверті та щирі у спілкуванні. «Гуцульська гостинність» має особливість. Її можна охарактеризувати такою приказкою: «Зайти до хати важко, а вийти з неї – ще важче», додавши, що цього річ «крім простору і часу нас зустрічало справжнє «гуцульське літо» (+4, +50 С вранці). Не дивлячись на це, чисте й свіже гірське повітря пішло всім тільки «на користь».
Матеріали, зібрані в 2016 році, будуть впорядковані й видані в №2 випуску збірника «Етніка Карпат», а цьогорічна праця колективу експедиції побачить світ вже в третьому номері.
Комплексні дослідження, здійснені етнографами УжНУ, дають змогу встановити зміни основних рис традиційної культури мешканців району, котрі відбулися в період не­залежності. До того ж, це сприяє популяризації краю серед ту­ристів.

Михайло Рекрутяк, бакалавр історії.