Передплатний індекс видання – №61821. е-mail: zorya01@mail.ru, zorya01@ukr.net

Тисячі туристів, тони бриндзи та звання найкращого у Закарпатті

Цим запам’ятався 17-ий фестиваль-ярмарок

DSC_0061 DSC_0063

Із першим подихом осені на Рахівщині звикли не тужити за літом, а навпаки – очікувати на початок вересня, адже саме в цю пору в рай­центрі відбувається най­­­­­­о­чікуваніше та най­масштабніше дійство – фестиваль-ярмарок «Гуцульська бриндзя».

Вперше провели гаст­ро­номічний фест ще у дво­тисячних роках у Квасах, з метою вшанування нелегкої праці господарів полонин – ватагів, вівча­рів, гонільників, щоб віддати шану їхній важкій роботі на високогір’ї та вмінню берегти традиції наших предків. Віднайдені кадри з найпершого заходу напередодні облетіли весь Інтернет, як і анонси цьогорічного дійства, бо окрім традиційних заходів організатори знайшли й чим здивувати.
З самого недільного ранку містом вирува­ла атмосфера чого­сь­­ гран­діо­зного, хоч гідрометцентр і обіцяв зливи, та коли гуцули надумали гуляти, тут і дощ безсилий. Чи то синоптики помилились, чи то, як подейкували під час заходу, мольфари бурю розігнали, чи може одяг, вдягнений навиворіт спрацював, але святкування розпочалися за планом і під сонячним промінням.

DSC_0014 DSC_0019 DSC_0036
Першим дійством, яким відкрили святкування було дебютне, як грім серед ясного неба, «Корбач-шоу». Адже ляскало знаряддя виступу як громовиця, тривало кілька хвилин, як буря, і закінчилось глядацьким шквалом емоцій. А все тому, що корбач, ще знаний як батіг, не поширений у повсякденному житті, і використовують його для випасу корів на полонинах. Порівняно з іншими батогами, гуцульський корбач – найдовший і сягає більше двох метрів. Сплетений зі шкіри чи мотузки, часто його прикрашають китицями та кольоровими нитками, а звук від його ляскання поширюється на півтора кілометра. Демонструвати уміння вправлятися з корбачем прийшло семеро учасників: четверо дітей та дорослі: рахів’янин Ярослав Шміло, великобичківець Іван Тимчак й Іван Варга з Водиці. Завітав на виступ і гість з Франківщини – актор Володимир Тафійчук. То, глядачі щільно обступили виступаючих, і оплесками визначили найправнішого на їхню думку корбачиста. Ним став Іван Тимчак, а це й не дивно, бо як зізнався переможець користується корбачем ще з дитинства.
Як тільки свисти батогів ущухли, у парку Шевченка розпочалась ще одна цікавинка цьогорічного фестивалю – показові кінні виступи. Красувались на публіці гуцульські породи скакунів,за свій низький ріст та вміння добре ходити горами у народі їх ще називають «гуцулки».Трохи погарцювавши, коні також взяли участь в урочистій ході, попрямувавши попереду розкішної брички та представників населених пунктів району, почесних гостей та музик. Така строката, весела і колоритна хода заворожувала всіх, пройшлася головною вулицею міста, та, прибувши до амфітеатру «Буркут», задала старт урочистій частині фестивалю.
Сигналізували про початок урочистостей трембіти, а потім для вступних слів були запрошені: голови обласних і районних держадміністрації і ради Геннадій Москаль, Михайло Рівіс, Павло Басараба і Василь Дан, голова Рахівської міськради Віктор Медвідь та керівники Всеукраїнського і районного товариств «Гуцульщина» Дмитро Стефлюк й Іван Беркела, а також всі сільські та селищні голови територіальних громад нашого краю. Кожен з них виголосив чимало теплих і приємних слів на адресу Рахівщини та її жителів, а Геннадій Москаль та Михайло Рівіс почесними грамотами облдержадміністрації і ради нагородили вівча­рів: Богуняка Дмитра, Вербе­щука, Рошка Юрія та Павлюка Миколу.

бринзяГрамотою рай­держадміністрації та райради удостоїли хірурга, воїна АТО Олександра Данилюка. А медаль «За заслуги перед Гуцульщиною» отримали: Ігор Іванків, Іван Беркела, Володимир Шепета, Михайло Бойчук та Павло Басараба, але найцінніший вияв заслуг перед Гуцульщиною Павло Васильович передав Олександру Данилюку. Після вітальних слів, традиційно спалахнула полонинська ватра. Цьогоріч символ «Гуцульської бриндзі» запалили Геннадій Москаль, Михайло Рівіс та вівчар з Лугів Дмитро Богуняк. Як тільки язики полонинської ватри сягнули до неба, в амфітеатрі стало по-справ­жньому спекотно. На сцені почали давати лиха закаблукам танцювальні колективи краю, залунали дзвінкоголосо аматорські та народні оркестри, заметушились, залунали музики у садибах, які облаштували територіальні громади, стрічаючи суддів і почесних гостей, а торгівля у ятках пожвавішала.
Як і в минулі роки так і цьогоріч, різноманіття краму вражало. Придбати можна було як ручної роботи керамічний посуд, вишиванки, прикраси, так різноманітні речі китайського виробництва. Було чим і посмакувати, гастрономія теж дивувала, купити можна було чаю з карпатських трав, скуштувати різноманітні настоянки, вина чи з’їсти звичні фаст-фуди. Однак, найціннішим все ж було «біле золото Карпат», кількість і різновид якого збільшується з кожним роком. У діжках, у каструлях чи просто грудками з прилавку продавали найголовнішу кулінарну родзинку фестивалю, смаки і види якої взагалі важко перерахувати. Купити можна було і сир, і вурду, і бринзу, і гуцульську моцарелу. Навіть найвибагливіший гурман при такому розмаїтті залишився задоволеним, бо можна було придбати як свіжий сир, так і бриндзю з витримкою, копчений, зі спеціями, солодкий чи солоний, у вигляді косичок чи коників, словом все, чого душа бажає. А забажала вона аж цілих три тонни бринзи, більше шести тонн овечого сиру, і дві тонни вурди, – кажуть, стільки вдалось реалі­зу­вати сирної продукції на фестивалі.

DSC_0210 DSC_0216 DSC_0227 DSC_0233

Посмакувавши винуватицею фестин, всі охочі могли також покуштувати страви автентичної гуцульської кухні, а за разом оглянути експозиції населених пунктів. Територіальні громади намагалась продемонструвати власні маленькі звичаї та особливості. Так, до прикладу, бичківці наготували славнозвісних голубців, які гості та учасники заходу розмітали на ходу, а рахів’яни зварили найбільший казан бограчу. Ясінянці цьогоріч дивували всіх, показуючи, як розмальовують писанки, а у Видрички та Водиці була виставка дерев’яних виробів старовини. Як і минулого року, так і цього разу в Богдана була власна справжня дерев’яна хатина, а гостей на вході до садиби села Луги зустрічало опудало ведмедя. З легкістю можна сказати, що кожна садиба була гарною і унікальному по-своєму, у когось були старо­винніші речі, у когось вражали роботи сучасних майстринь, хтось більше наготував різноманітної смакоти, а у когось гучніше грали музики чи співали гості. Загалом, завдяки зусиллям кожної із громад вдалося створити один суцільний образ фестивалю – заходу, на який люблять приїздити гості як з України, так і з-за її меж. Достойним завершенням дня гулянь став нічний гала-концерт за участі відомих зірок естради: Руслани Лижичко, Алли Кудлай, квартету «Гетьман», дуету «Писанка», Павла Доскоча, Василя Мельниковича «Гуцула Хулігана», учасника проекту «Х-Фактор» Алли Івашиної та гурт «Без Обмежень», фіналіста шоу «Україна має талант» Петра Сказківа і гурту «Петрос». Ну, а заключним акордом концерту став окрім дощу ще й святковий феєрверк, запаливши своїми спалахами все нічне небо.
Тож, 17-й фестиваль-ярмарок «Гуцульська брин­дзя» пройшов на славу.­ А­ ­головне – щороку він по­казує, що є не просто хорошим приводом зібрати район на гостину, а однією з тих цеглин, яка закладена у фундамент нашого багатогранного українського народу. Народу, який па­м’ятає і шанує ремесла, традиції і звичаї предків, продовжує і примножує їх, бо це – наш ідентичний код. Це – свідчення нашої багатовікової історії, свід­чення того, що ми не просто народ, а нація.
Андріана ЛЕЛЕ.

DSC_0149 DSC_0274 DSC_0284 DSC_0351