Передплатний індекс видання – №61821. е-mail: zorya01@mail.ru, zorya01@ukr.net

Рахівщина в роки Другої світової війни

Друга світова війна вразила світ жорстокістю та страшними людськими жертвами. Однак найбільших втрат людство зазнало не на полі бою, а від притуплення притаманної людині моралі. Брехня і лицемірство, замовчування та перекручування фактів продовжувалися і після війни. При цьому, характерні вони не лише для радянських дослідників та ідеологічних функціонерів, а й для авторів публікацій «демократичного заходу». При вивченні історії нашого краю вражає дуже вузька джерельна база. Це призводить до виникнення численних «білих плям», поширення відвертих пліток, створення «кабінетних» дат та ідеологічних штампів. Взяти в руки документ, вміти ним розумно скористатися слід навчитися у школі. Адже жити в правовому полі держави одночасно легко і … дуже складно.
Інтерес до вивчення по­дій Другої світової війни на Рахівщині виник давно. Са­ме учні першими поча­ли ставити «незручні» запитан­ня про кількість загиблих земляків, про місця бо­їв та хід вигнання фашистських загарбників з краю. Закономірною була і пропозиція школярам долучитися до пошукової та дослідницької роботи.
«Маленька» операція одного корпусу, визволення одного селища, міста, кількох сіл, доля сотень людей ставали, як виняток, предметом досліджень ентузіастів-краєзнавців. Cлід відзначити багаторічну працю вчителя історії Молдавчу­ка В.С., який в непростих умовах домігся доступу до архівних матеріалів, встановив імена понад чотирьох сотень ра­дян­­сь-­ ких вояків та сприяв увічненню їхньої пам’яті.
Вивчаючи наукові публікації з цієї теми, саме учні звернули увагу на натягнутий схематизм та деякі фактографічні розбіжності щодо датування та висвітлення подій. Отримавши перші архівні дані, ми зрозуміли, що нас чекає серйозний об’єм невивченого матеріалу.
Перепоховання солдатів-розвідників 138-ої стрілкової дивізії у Ясінях (листопад 2012 року) посприяло появі низки звернень від сімей загиблих воїнів. Саме вони та інтерес дітей стали основним поштовхом до появи Інтернет-проекту «Рахівське регіональне об’єднання «Пошук» та серії учнівських проектів. Наразі маємо понад 70 тисяч входжень на сайт із 49 країн світу, що вселило віру про серйозну суспільну значимість та важливість справи, яку започаткували та продовжуємо. Особливо радує, що учні зацікавилися дослідницькою діяльністю й не полишають її після закінчення школи.
У процесі роботи, за сприяння ВГО «Союз «Народна пам’ять», Європейської партії України ми домоглися ширшого доступу до автентичних архівних матеріалів, наукових і науково-популярних публікацій та мемуарної літератури. Спра­вжнім дивом для нас та наших вихованців стали: сканкопії звітних карт бойових дій 17-го Гвардійського корпусу з 29 вересня 1944 р. до 15 жовтня 1944 р., карти бойових дій 18-ої армії, списки безповоротних втрат військових частин та з’єд­­нань, щоденники бойових дій, нагородні документи, копії донесень та звітів, матеріали ділової переписки. Хто міг подумати, що документи з грифом «Таємно» та навіть «Надзвичайно таємно» стануть доступними звичайним сільським вчителям та їхнім учням?
Робота з цими документами дуже швидко розвіяла міф про порядок у документах німецької та угорської армії, засвідчила про недосконалий облік вій­сь­кових втрат у Радянській армії. На наше здивування, радянські документи виявилися профе-сійнішими, містили прив’язки до топографічних карт, чітко встановлювали місця боїв, поховань та були добре збережені.
Окремо слід процитувати фра­гмент листа, який отрима­ли 23.05.2013 року: «… Мой дядя, красноармеец Семенов Василий Васильевич, 1902 года рождения … будучи в составе 165 отдельной штрафной роты 8-ой Армии погиб в районе высоты 1707,0 возле Керешмезе… Помагай Вам Бог и дай всем здоровья». Цей та інші документи поставили перед нами завдання встановити перелік частин, які брали участь у боях в районі Рахівщини. Цікавими стали нам і учням шкіл питання про перебіг подій та долі солдатів.
З’ясовуючи перелік час­тин, які визволяли наш край, учні та вчителі – учасники проек­ту «Пам’ять, що єднає Україну», встановили низку невідомих на той час частин та підрозділів 17-го гвардійського корпу­су та частин підсилення. Найсуттє­вішими були номери польових пошт військових час­тин, що відкривало шлях до розши­рення джерельної бази дос­ліджень, та невідомі до цього часу номери і назви підрозділів підсилення, які не входили до згаданого корпусу, зокрема: 165-а окрема штрафна рота 18-ої армії; 2-ий окремий гірськов’ючний дивізіон; 38-ий дивізіон бронепоїздів та ін.
Дослідження документів призвели до введення в обіг пошуковців низки документів, серед яких – список безповоротних втрат 165-ої ОАШР цього періоду, схеми поховань, тощо.
Робота з історичним джерелом, окрім всього іншого, може принести і позитивні емоції – радість відкриття. Саме так можна назвати учнівську роботу одинадцятикласниці Лілії Яблонецької, яка доповнила біографію історичної особи. Сучасникам добре відоме прізвище генерала Петра Григоренка. Це – відомий українець, дисидент, борець за права кримських татар, військовий, якого радянський уряд після знущань у психлікарнях вигнав до США. Однак, в жодному з відомих досліджень не вказувалося, що підполковник Григоренко, начальник штабу 8-ої Ямпільської дивізії і знаменитий дисидент – одна і та ж особа. Це відкриття дозволило ознайомитися зі спогадами генерала, виданими в Нью-Йорку, де і описуються події, які стосуються вигнання фашистських загарбників з території сучасної Рахівщини.
Готуючись до захисту уч­­ні­в­ського проекту з робочою назвою «Де була би сьогодні Європа», учні та вчителі під­готували унікальну базу даних полеглих воїнів, над якою працювали досить давно. Першими в Україні учні Ясінянської №2 та Видричанської шкіл за­­­­­стосували унікальний спо­­­сіб систематизації зібраного матеріалу. Понад 4000 до­ку­­­­­­­мен­­тів лягли в осно­ву до­­слідження та сис­те­ма­тизовані учнями. Названі прізвища визволителів Європи – наших земляків привернули увагу європейської інтелігенції, в тому числі в Україні.
Стосовно датування осно­в­них подій цього періоду. Визначення єдиної дати визволення краю 14 жовтня 1944 року викликало в учнів низку запитань і тверде переконання, що Рахівський район визволила 2-га парашутно-десантна дивізія полковника Чорного, яка одночасно десантувалася на Ясіня, Рахів, Богдан … Багато зусиль витратили, щоб з’ясувати, що така дивізія справді входила до складу 17-го гвардійського корпусу, але була з нього виключена та вела бойові дії в районі сучасного смт. Воловець. Дані, які маємо сьогодні, дозволяють стверджувати, що угорські та німецькі війська покинули Ясіня (тоді Керешмезе) 28 вересня і більше до нього не поверталися. Рахів війська покинули з 15 на 16 жовтня, а на 12 год. м. ч. 16 жовтня командири доповіли про повне визволення міста, при чому дві військові частини майже одночасно. Стосовно Богдана, Бичкова та інших сіл району, дати уточнять наступні учнівські дослідження. Знаючи любов радянських чиновників до уніфікації процесів, розмов про те, «як має бути», які незмінно закінчувалися для опонента запитанням «Што? Совєтская власть нє нравится?», – робимо проміжний висновок про те, що 14 жовтня – «кабінетна» дата. Її мета – не дозволити належним чином відзначати свято Покрови Пресвятої Богородиці (необхідно було обов’язково прийти на мітинг).
Різною була доля пере­мо­ж­­ців. Учні здійснили дослідження, встанови­ли біографії командирів та їхні біографічні дані пі­слявоєнного періоду. Багато з них свого часу від­ві­дали наш край, з деякими учасниками боїв та їхніми нащадками у нас встановилися дружні, приятельські стосунки. Нам стали відомі випадки, ко­­ли люди, прізвища яких викарбувані на меморіалах, на щастя, після війни були живі, окремі з них довго жили на території району, у них тут народилися діти … Однак наявні матеріали вимагають доповнень. «Історію краще видно здалеку» – скаже наш сучасник, автор світового бестселера «Європа» Норман Дейвіс, а робота з учнями над проектами переконала нас, що її потрібно бачити зблизька, біля себе.
«Копнувши архіви, ми зро­зуміли, що сотні солдатів залишилися в горах» – скаже пред­ставник пошуковців В.До­рофєєв при пере­похованні воїнів у Ясінях. Долучилися до роботи в архівах і ми, та сьогодні твердо переконані, що далеко не всі воїни знайшли вічний спокій на меморіальних кладовищах нашого району. Знати і вірити, що твоя праця потрібна – одна з відомих формул щастя. Дуже хочемо, щоб наші вихованці та читачі знали історію рідного краю, вірили в щасливе майбутнє.
Учнівський час – не без­­­­­­­межний. Наші учні розійшлися по світу. Зараз це – поважні люди, іноді з іншими прізвищами, але ми їх називаємо так, як вони закарбувалися у пам’яті: Володя Тимчук, Оксанка Фукаляк, Тетянка Чубернат, Віта Штодлер, Світлана Павлючок, Марія Ретізник, Михайло Рекрутяк, Микола Карабінюк … Саме учнівські реферати та повідомлення, жваві гарячі оченята є могутнім каталізатором дослідницької діяльності в галузі краєзнавства і не тільки…
Окремо нас турбує доля наших земляків – визволителів Європи, воїнів, яких закликали до війська інші держави. Адже померли старенькі батьки, втративши кровинку, як правило не народилися діти… І лише ми, вдячні нащадки, маємо пам’ятати про них поминальними молитвами.
«Пам’ять, що єднає Ук­ра­їну» – так назвали серію за­ходів учні наших шкіл, маючи на меті сказати людям, що найважливіше для нас сьогодні – мир. Провели їх в позаурочний час та належним чином висвітлили на сайті «Рахівського регі­ональ­ного об’єднання «Пошук» (www.poshuk.ucoz.ua). Основний результат заходів – підготовка до передачі священикам різних конфесій списку з іменами 603 земляків, які загинули в роки страшної Другої світової війни у військах різних держав.
Пам’ять про минуле – не­об­хідність для сьогодення та запорука щасливо­го майбутнього. Жорстока війна на схо­ді України не в останню чергу вибухнула тому, що ми почали забувати уроки Другої світової. Ідеологи-терористи з філі­гран­ною точністю використали майже непомітні розбіжності у трактуванні не завжди основних подій нашої історії. Лише практична робота, пря­мий дотик до історії нашого краю можуть привести учнів до висновку, що історія повинна об’єднувати народи, людей, акцентувати увагу на спільних позитивних моментах, а не бути причиною ворожнечі, воєн, загибелі людей.
«Блаженні миротворці, бо вони синами Божими названі будуть» – пише Біблія. Саме тому сьогодні, як ніколи, кожному з нас надважливо знати, ким він хоче бути? Якщо не миротворцем, сином Божим, то ким?
Завершується ро­­­­­­бота над рукописом книги «Рахівщина в роки Другої світової війни». Є надія на те, що у наш непростий час, за підтримки добрих людей, видання побачить світ. У книзі зможемо детальніше висвітлити події, опублікувати найважливіші документи. Просимо всіх, хто хоче долучитися до цієї роботи, зареєструватися на згаданому сайті, або звертатися письмово на адреси наших шкіл.
Бийло МЕРКЛО,
вчитель історії та предмета «Захист Вітчизни» Ясінянської ЗОШ № 2,
Ярослав БАРАНЮК,
вчитель інформатики та предмета «Захист Віт­чизни» Видричанської ЗОШ.