Передплатний індекс видання – №61821. е-mail: zorya01@mail.ru, zorya01@ukr.net

Переможець тоталітарного режиму зазнає поразки від бюрократії

Тридцяті та сорокові роки були найкривавішими сторінками людської історії. Це час, коли перемога здобувалась дорогою ціною, знецінених людських життів. Час, коли території переходили з рук у руки, змінюючи одну владу на іншу, а заручниками політичних ігор ставали люди. Одиним із тих, доля якого потрапила під колеса тоталітарних машин є і наш земляк, реабілітований політв’язень – Федір Йосипович Луценко.

Сивочолий 93-річний дідусь дуже жвавий та привітний, живе у своєму будинку в Рахові на вулиці з символічною назвою «Перемога». На підтвердження, що відсидів термін та реабілітований показує посвідчення. А на питання за яку провину був позбавлений волі, відповідає трьома словом: «Час був такий». Народився і виріс Федір Йосипович за часів Чехо-Словаччини, навчався та входив до скаутської організації «Пласт». Коли Чехо-Словаччина втратила незалежність, а Закарпатські землі анексувала Угорщина 18-ти літнього хлопчину Федора угорська армія призвала на службу, не питаючи згоди. У її лавах воював, а в 1945 р. в Австрійському Інзбруку потрапив  у полон  до американських військ, звідти, як розповідає п. Луценко, вдалось втекти, але того ж року за іронії долі потрапив у полон до Росії. Два роки полоненого, так як він був українець, переправляли до Львівського суду. На вирок чекав у тюрмі на вул. Підзамче, там встиг і сидіти у камері смертників. Каже, що за гратами співали українських пісень та Український гімн, але суд 11 вересня 1947 р. вирішує, що молодий хлопець повинен відбути термін у десять років.

DSC_0056За часів свого перебування у таборах політв’язнів розповідає, як важко працював на земляних роботах, щоб отримати скибку чорного хліба за викопану вічну мерзлоту. «Хліб давали лише за виконану норму робіт, якщо не викопав, то і не поїв»,  – каже колишній політв’язень. Розповідає також, як боровся зі страшною цингою, котрою тоді у таборах захворів, і як набрякали ноги, а м’язи відділялися від кісток, важив всього 30 кілограм. Омріяна свобода прийшла за 5 років і 9 місяців, після смерті Сталіна, а в 1991 році реабілітувався. Федір Йосипович, якому вже на той час було 30 років, повернувся до рідного міста, у 53-му взяв шлюб зі Оленою Михайлівною, з нею у мирі і злагоді прожив 62 роки, народив трьох дочок, мають трьох внуків та вісім правнуків.

DSC_0064Чимало всякого побачив та зазнав на своєму віку п. Луценко. Здається, старість мав би заслужити спокійну та щасливу, однак, розповідаючи про минувшину, не може з гіркотою не згадати сьогодення. Виявляється, людина, яка перемогла смертельну хворобу, тоталітарний режим, несправедливість зазнає поразки від бюрократії.

DSC_0066Проблемою всьому, як не парадоксально, є Перемога, а саме, вулиця на якій він мешкає і яку, як він каже, вже 60-ть років ніхто не ремонтував. Розповідає, що її латали, але це ні до чого не привело, окрім як підняло дорогу, а вода, що назбирується на ній, затікає у двори. Затоплює подвір’я реабілітованого і два ярки, що проходять його землями від вулиці Комарова до вулиці Перемори. Каже, що під час сильних дощів ярки засмічуються та переповнюються і виходять зі своїх берегів та течуть садибою. Наслідки таких затоплень показує на фундаменті будинку, який пішов тріщинами, та підвал повний сирістю зі слідами води на стінах. Від постійних підтоплень влітку фундамент кришиться, а взимку замерзає. Зізнається, більше не сила терпіти, як і не під силу з дружиною самотужки чистити яр. Адже, давніше, хоч текла лише вода, а зараз і всі каналізаційні нечистоти. Бідкається, що вигрібні ями у жителів горішньої вулиці не у всіх є, от і виходить так, що все їхнє «добро» тече у ярок, а часто густо і його подвір’ям. Дошкулив такий стан речей подружжю добряче, бо з усними скаргами оббили пороги міської ради всіх скликань та неодноразово звертались до санепідемстанції, але наразі всі бездіють. Скільки ще доведеться жити у таких умовах – не знає. Сам ні сил, ні коштів на ремонт яру немає, залишається хіба надія, що все ж відповідні інстанції нарешті за 60-ть років виконають свою роботу та відремонтують і вулицю, і яр.

Олександра БУДЛЯНСЬКА,

студентка ЛНУ ім. І.Франка.