Передплатний індекс видання – №61821. е-mail: zorya01@mail.ru, zorya01@ukr.net

Обсерваторія на горі Піп Іван – «Білий слон»

1-32

Споруда колишньої старої польської метеорологічної обсерваторії розташована на горі Піп Іван, яку ще називають Чорна Гора (одна з гір Чорногірського хребта з висотою 2028 м. над рівнем моря), десятки років приваблює туристів. Основною її своєрідністю є те, що вершина увінчана грандіозною напівзруйнованою, кам’яною, як фортеця, будівлею. Це – обсерваторія, яка призначалась для астрономічно-метереологічних досліджень. Узимку будівля так «обростала» снігом і льодом, що поляки назвали її «Білим слоном».
Після Першої світової війни у Польщі постало питання про будівництво нової обсерваторії, бо існуюча Варшавська ставала все меншпридатною для астро­номічних спостережень.
У 1935 році з ініціативи По­ль­ської наукової академії, Міні­стерство військово-повітряної оборони країни (за іншими джерелами, в будівництві брали участь також французькі буді­вельники) взялося споруджувати астрономічно-метеорологічну обсерваторію. Символічний камінь у фундамент заклали влітку 1936 року. Засновником обсерваторії виступив генерал Леон Бербецький, виконавцем робіт – капітан Антонєвич, нагляд за будівництвом вів Адам Мейснер. Згідно з проектом архітекторів К. Марчевського та Й. Погоського – це мав бути замок оригінальної форми, адаптований до суворих погодних умов високогір’я та навколишнього ландшафту. Автори передбачили широке використання місцевого будматеріалу – каменю-пісковику. Це значно полегшило транспортування й зменшило витрати на будівництво.
Для втілення величного проекту польська влада залучила до роботи багато людей з гуцульських сіл (з галицького боку). Вони займалися прокладанням по гірських крутосхилах дороги. Трудилися тут сотні гуцулів різного віку. Керував роботами єврей Гейзер Гертнер. На висоті 2028 метрів вода цінувалася на вагу золота. У підвальному приміщенні знаходились спеціальні двигуни, котрі обігрівали будинок. А морози взимку сягали тридцяти чи й сорока градусів. Та, незважаючи на суворі умови й клімат, біля обсерваторії зробили парники, в яких вирощували помідори й огірки.
Місцевий камінь та деревину везли на гору кіньми, несли в руках і на спині. Те саме було з майже 800 тонами будівельних матеріалів, які доставляли від залізничної станції Ворохта (майже 70 кілометрів). Особливо важко було транспортувати 33 ящики з обладнанням, найгроміздкіший з яких важив 950 кілограмів.
Товщина стін першого поверху, зі сходу – двохповерхового, з заходу – п’ятиповерхового будинку, товщиною 1,5 м, на поверхах досягає 1-го м. З південної сторони до будівлі приєднане крило, подібне до кола, в якому, в куполоподібному приміщенні, діаметром 6 м. що обертається, був розташований телескоп-астроґрафанглійського виробництва.
Стіни обсерваторії виклали з каменю-пісковику, який лупали з величезної скелі на вершині. Щоб мати пісок, товкли каміння, а щоб стіни були міцніші, крім цементу в розчин додавали білок курячих яєць. Товщина стін цокольного поверху становила метр двадцять п’ять сантиметрів. Ззовні стіни не тинькували. Для утеплення приміщень з внутрішнього боку між сухим тиньком і кладкою робили прошарок із просмоленого корка. Коркове дерево доставляли океаном з Африки до Франції, потім залізницею до Варшави, а далі – до Ворохти. Звідти кіньми возили у Шиберне, а тоді на плечах – до вершини.
Обсерваторію урочисто від­к­рили 29 липня 1938 року. Будівля мала форму дзеркального відо­браження латинської літери «L». Споруда складалась з готелю, який зі східного боку мав два поверхи, а із західного, завдяки розташуванню на рельєфі, – п’ять рівнів, а також із господарської прибудови та вежі. Башту-ротонду, де згодом встановили телескоп, звели на південному боці. Вона з’єднувалася з головним корпусом переходом по першому поверху. На верхній рівень ротонди вели кам’яні спіральні сходи. Башту увінчував мідний купол діаметром десять метрів, що відкривався автоматично. Над метеорологічним приміщенням розташовувався оглядовий майданчик.
У готельному будинку – коридорна система розміщення кімнат. Зі східного боку до основного корпусу прибудували господарсько-технічний блок із допоміжними приміщеннями та котельнею. В будинку було 43 кімнати і 57 вікон. Серед них – конференц-зала, підлога, вистелена художнім паркетом, помешкання керівника обсерваторії, інші житлові кімнати, їдальня, кабінети, зала для метеоінструментів, готель і приміщення для зв’язку. У підвалі обладнали акумуляторну та котельню. З допомогою двох могутніх електронасосів із заходу (з угорської сторони) до будинку підвели водогін (в інших джерелах зустрічаються дані про те, що в будинку було погано з водою, бо, бажаючи зекономити при будівництві, не проклали водогін, тому взимку топили сніг, а влітку носили воду за півкілометра від джерела). Також була встановлена центральна система опалення і підігріву води. Обсерваторія мала локальну електростанцію. На стінах збереглися кронштейни, на які кріпилися металеві ліхтарі. Над головним входом були стилізований герб-орел і напис польською мовою: «Обсерваторія астрономо-метеорологічна ім. Маршала Пілсудського». Територію обсе­рваторії обгородили кам’яним муром. Головний під’їзд та стежки вимостили каменем.
Звичайно, за несприятливих погодних умов обсерваторія тижнями перебувала в повній ізоляції від зовнішнього світу, зв’язок з яким підтримувався лише за допомогою азбуки Морзе, найближчий лікар мешкав аж за сорок кілометрів. Однак, побутові умови персоналу були досить комфортними. Раз на рік малими ємкостями завозили сюди з «великої землі» гас (нафту), причому бочки доставляли до підніжжя гори, а потім на конях до обсерваторії. Харчовими продуктами запасалися двічі на рік, хліб пекли на місці. Цілий рік персонал у власній теплиці збирав урожаї свіжих огірків, помідорів та зелені. Зберігався великий запас іншого продовольства. Роботу в пральні та на кухні також виконували спеціально найняті працівники.
На той час за своєю зна­чимістю обсерваторія на Піп-Івані була на другому місці в Європі після французької у Піренеях і на шостому – у світі.
Головним астрономічним інструментом був астрограф з об’єктивом 33 сантиметри у діаметрі, виробництва фірми “Sir Howard Hrabb Parson&Co”, Ньюкасл (Великобританія). Його замовляли в Шотландії, в Единбурзі. Цей прилад ще восени 1937 року доставили до Польщі, відтак транспортували на гору. Крім астрографа, з Единбурга надійшло ще декілька вимірювальних приладів. На астрографі велись фотографічні спостереження великих і малих планет, комет та змінних зірок. Рух телескопа забезпечували двигуни, автоматично регульовані спеціальним хронометром із секундними контактами. Астрограф містився в куполі діаметром шість метрів, який теж обертали електродвигуни. Через отвір у куполі проводили астрономічні спостереження. Це було можливо тільки вночі, та й то за ясної погоди і чистого неба. З вчених тут працював астроном Хмелевський.
У 1938-1939 роках працівники обсерваторії отримали багатий матеріал спостережень, на основі якого були підготовлені наукові праці.
Перше обсерваційне фотографування новим апаратом виконав у 1937 році Мацей Бєліцький. Йому вдалося отримати 4 фотографії планетоїда Інтерамня. Кількома місяцями пізніше було зроблено дві фотографії комети Юрофф-Ахмаров-Гассель. Навесні 1939 року до роботи в обсерваторії приступив доктор Володимир Зон. Він фотографував зірки у двох кольорах, які вирізнялися інтенсивністю свічення на чорно-білих фотознімках. У квітні цього ж року, за дорученням професора Камінського, до обсерваторії прибув магістр Стефан Щирбак для проведення астрономічної роботи. Тоді він здійснив близько 70 візуальних оцінок яскравості миготливих зірок, виконав серію малюнків з обертання Марса, визначив 6 позицій комети Брукса.
В обсерваторії постійно пере­бував загін польських прикор­до­нників, оскільки по Чорногірському хребту проходила лінія польсько-чехословацького, а з березня 1939-го – польсько-угорського кордонів.
Початок Другої світової перервав звичний плин життя обсерваторії. Припинився телефонний зв’язок із Варшавою, почався нелегальний перехід кордону, персонал почав готуватися до евакуації. Працівники обсерваторії евакуювали найцінніше обладнання: п’ять лінз великого діаметра і дві меншого, два мікроскопи і два хронометри. Усе це потрапило у листопаді 1939 року до Будапештської астрономічної обсерваторії, а під кінець війни – до Відня, звідки повернулося до Польщі в перші повоєнні роки. Змонтований трилінзовий об’єктив знаходиться у Шльонському планетарії в Сілезії. Об’єктив рефрактора служив кілька років в Островіку для візуального спостереження слабих змінних зірок.
Після поділу Польщі, в 1939 році, а згодом окупації Захі­дної України радянськими війсь­ками, у вересні цього ж року, обсерваторія постановою Ради народних комісарів УРСР 2 січня 1940 р. була передана до відання Академії Наук УРСР у керівництво академіка О. Я. Орлова. За короткий час тут створили метеогрупу, механічну майстерню, медичну амбулаторію. Було встановлено флюгер, опадоміри, барометри та інше обладнання. Метеорологічна група щогодинно вела спостереження. Обсерваторія почала регулярно подавати метеотелеграми в бюро прогнозів українського управління гідрометеослужби. Метеорологічні спостереження тут проводились до червня 1941 року. Але невдовзі війна наблизилася до кордонів СРСР, і покинуту обсерваторію в цьому ж році зайняли угорські війська. Наукою угорці займатися не стали, а фортеця слугувала для повітряного та артилерійсьго пункту спостереження угорської армії гонведів (проіснував до 1944 року).
В травні 1942 року до «Білого слона» навідався німе­цький ко­місар астрономічних обсе­рваторій К. Вальтер, який дав розпорядження металеві частини астрографа перевезти до окупованого фашистами Львова. Вони деякий час зберігались у фізичному корпусі Львівського державного університету.
В післявоєнні роки відродити колишнє чудо архітектури і техніки було не під силу. А невдовзі місцеві мешканці розтягли з неї все, що являло якусь цінність, зокрема, мідні листи з куполу та даху обсерваторії. Із них вони зробили великі чани, в яких і зараз варять сир на навколишніх полонинах.
Наступними роками діяль­ність обсерваторії більше не від­новлювалася. І лише в часи не­залежності України, на колишню будівлю обсерваторії звернули увагу. У жовтні 1996 року в м. Яремче на Івано-Франківщині, відбулася науково-практична нарада «Метеоролого-астрономічна обсерваторія на горі Піп-Іван», в якій взяли участь представники різних установ України і Польщі. На нараді обговорювалася можливість відбудови та відновлення діяльності обсе­рваторії. Незважаючи на 50 років запустіння та руйнації, фундаменти та стіни будівлі збереглися у задовільному стані. Протягом 1998–2010 років було проведено 12 літніх українознавчих експедицій до обсерваторії на гору Піп Іван. На основі доступних літературних джерел та одержаних експедиційних матеріалів здійснено історичну реконструкцію будівництва цієї споруди.
Влітку 2013 року, на базі кіль­кох кімнат обсерваторії, було створено та облаштовано окремий рятувальний пост для проживання. У 2015 році виведено димохідну трубу в комин, вичищено комірчину навпроти житлової кімнати рятувального посту, змонтовано лежаки, шафки для речей та сушіння дров, проведено часткову електрифікацію та освітлення приміщення. Облаштовано дві кімнати для туристів в перешийку нульового поверху, де встановлені двері, вікна та дощаний настил. Закладено камінням основний вхід в обсерваторію у зв’язку з засмічуванням її туристами у зимовий період тощо.
Василь ПОПОВИЧ,
краєзнавець.
Використана література:
Пилип’юк А., Цвиг Н. «Проблеми «Білого слона» в рекреаційному туризмі Українських Карпат», 2010.
Соколовський З. «Унікальна високогірна обсерваторія на горі Піп Іван», 2004.
Кобилюк В. «Хто врятує Білого слона». Карпати. Туризм. Відпочинок. − 2005, №3.