Передплатний індекс видання – №61821. е-mail: zorya01@mail.ru, zorya01@ukr.net

З історії етнографічних експедицій УжНУ на Рахівщину

Літні дні року для науковців – період творчого відпочинку, подорожей та, без сумніву, дослідницьких практик. Липень цього і минулого року група студентів-другокурсників й викладачів факультету історії та міжнародних відносин УжНУ, а також наукових співробітників Ужгородського скансену провели на Рахівщині, збираючи етнографічні матеріали. З закарпатськими колегами також працював директор етнографічного музею «Слобожанські скарби» ім. Г. Хоткевича (Харків) Михайло Красіков.

verkh

Докторант кафедри нової і новітньої історії та історіографії, доцент Павло Леньо очолював напрям дослідження життя Гуцульщини впродовж останнього століття. Друга група студентів, під керівництвом Василя Короля, вивчала народну магію та демонологію, третя – календарну обрядовість і господарську культуру – з директором музею «Старе село» (Ужгород) Василем Коцаном.
Перша експедиція мину­лого року базувалася у Вели­кобичківській загально­освітній школі-інтернаті. Зібрали дані в: Білій Церкві, Великому Бичкові, Верхньому Водяному, Водиці, Діловому, Кобилецькій та Косів­ській Полянах, Костилівці, Круглому, Лузі, Плаюці, Росішці, Середньому Водяному, Стримбі, Хмелеві. Окремо учасники експе­диції відвідали село Глибокий Потік на Тячівщині. Вони опитали понад дві сотні інформаторів та зробили понад 7 тис. світлин.
Не менше зробили і цього року. Під час другої експедиції опитали інформаторів, котрі проживають в Ясінях, Лазещині, Чорній Тисі, Квасах, Білині, Розтоках, Видричці, Богдані, Бребої, Лугах та Рахові. Тут вивчили приватний парк скульптур радянського періоду. Базою практики 2017 року стала Лазещина.
Під час збору польових мате­ріалів директора музею-скансену в обласному центрі Василя Коцана вразили глибокі традиції народної пам’яті: «Музей у кожній хаті» – таким словами можна охарактеризувати обстежені села ясінянської долини». А студентка-другокурсниця Дарина Мороз так описала цьогорічні відвідини Рахівщини: «Море вражень. Купа емоцій. Сотня цікавих історій. Новий досвід. І, звичайно, дружній колектив. Я сумуватиму за цим усім».
Поділився враженнями від останньої експедиції і один з керівників практики Павло Леньо: «Всім, хто йде на дослідження чи просто подорожує, рекомендую відмовитися від звичних часово-просторових координат у спілкуванні з місцевим населенням, щоб уникнути непорозумінь. Шукаємо, зокрема, якусь сіль­раду. Питаємо першого, кого зустрічаємо: «Куди йти та як туди далеко?». У відповідь чуємо: «Недалеко, два кілометри». Долаючи цю відстань, запитуємо у іншого стрічного, скільки до пункту призначення й чуємо ту ж відповідь: «Недалеко: 2 км, 10 хвилин іти і т. д.». Після наступних двох кілометрів чуємо, що сільрада вже близько – менше кілометра. Нарешті, через півтора кілометра, знаходимо бажаний об’єкт. Там усідаємося, щоб перевести дух, бо насправді вона лише відправна точка, від якої, як свідчили інформанти, за три-чотири кілометри живе цікавий дідик. Не варто зупинятися детально на тому, що того дідика ми знайшли насправді десь кілометрів за сім.
Так само із часом. По-пер­ше, у селах тут живуть по «міс­ному», що на дві години менше, ніж київський час. Це не відповідає часово-географічному поясу, але кого це хвилює?! ;) Пригадую, що в часи мого дитинства у Рахові у 1980-их роках сусіди теж жили «по місному», яке відрізнялося тоді від основного московського на ті ж дві години. По-друге, для багатьох місцевих людей поняття «скоро» може означати як 5 хвилин, так і годину. Це тоді, коли чекаєш на рейсовий автобус, бо перед тим тобі сказали, що вже ось-ось він буде. У результаті – хвилин через 45 ловиш попутку, бо обіцяний рейсовий автобус ніяк не їде, хоча вже давно мав би бути….». І, насамкінець, додав: «Завжди думали, що нестабільна валюта це наша українська гривня. Насправді ні. Місцевий грошовий засіб, яким дають здачу в магазинах – це цукерки-смокталки. Бо копійок на здачу нема. Ця «солодка валюта» відзначається дуже значним коливанням обмін­ного курсу упродовж навіть одного дня. Тут вам можуть дати одну цукерку на здачу замість 30, 50, і навіть на 70 копійок. Одному нашому студенту дали якось 2 цукерки замість півтори гривні».
Старший науковий спів­робітник Закарпатського обласного музею народної архітектури та побуту Василь Король роз­повів, чим саме відрізняється етнографічна практика на Рахів­щині від минулих: «Загалом ми доволі швидко звикли до згаданих вище характерних особливостей роботи в місцевому етнографічному полі. І на нашому, іноді довгому (бо гірські села дуже розтягнуті) шляху нам завжди зустрічалися хороші люди.Чудові співрозмовники та дуже прості в значенні, що вони завжди відверті та щирі у спілкуванні. «Гуцульська гостинність» має особливість. Її можна охарактеризувати такою приказкою: «Зайти до хати важко, а вийти з неї – ще важче», додавши, що цього річ «крім простору і часу нас зустрічало справжнє «гуцульське літо» (+4, +50 С вранці). Не дивлячись на це, чисте й свіже гірське повітря пішло всім тільки «на користь».
Матеріали, зібрані в 2016 році, будуть впорядковані й видані в №2 випуску збірника «Етніка Карпат», а цьогорічна праця колективу експедиції побачить світ вже в третьому номері.
Комплексні дослідження, здійснені етнографами УжНУ, дають змогу встановити зміни основних рис традиційної культури мешканців району, котрі відбулися в період не­залежності. До того ж, це сприяє популяризації краю серед ту­ристів.

Михайло Рекрутяк, бакалавр історії.